Чарівниця дитячих сердець - Леся Воронина

Пам'ятка-бесіда для дітей молодшого шкільного віку

«…треба писати так, щоб дитині було цікаво дізнатися,

що ж станеться з героями далі, і щоб та дитина

просто не могла відірватися від книжки,

аж поки її не дочитає». (Леся Воронина)

Юні друзі!

Сучасна українська дитяча письменниця, з якою ми хочемо тебе познайомити, є однією з найвідоміших в Україні. Її твори активно видають, транслюють по радіо, друкують у журналах, вони перемагають у конкурсах. Багато видань письменниці є у Зіньківській районній бібліотеці для дітей, тож ми сподіваємось, що ви неодмінно захочете їх прочитати, якщо не зробили цього раніше.

Леся Воронина (справжнє ім’я Олена Анастасіївна Воронина) народилася 21 березня 1955 року у м. Києві. Тато Лесі – художник-реставратор, мама багато років працювала у видавництві «Дніпро», була хорошим редактором, перекладала з німецької й французької мов. Та найбільший вплив на дівчинку мала старша сестра Таня – незаперечний авторитет і найближча людина.

Як зізнавалась письменниця, вона ніколи не була зразковою слухняною дівчинкою, а більше схожою на хлопчика – уміла давати здачі, у шість років навчилася кататися на ковзанах і на лижах, мріяла про двоколісний велосипед і ненавиділа будь-яку несправедливість і насильство. Коли дівчинку досить рано віддали до дитсадка, зустріч з чужим, часто жорстоким світом дорослих виробила у неї безпомилкове уміння визначати людей з першого погляду – хто насправді добрий, а хто тільки прикидається, кому можна розповісти почуті у дворі моторошні історії.

Вигадувати свої фантастично-пригодницькі історії та «лякачки» Леся почала ще в дитячому садочку. Вони якось самі собою складалися у неї в голові. А ще дівчинка уміла дуже весело і цікаво розповідати їх спочатку у садочку, потім у школі. А коли її запитували, ким вона хоче стати, коли виросте, відповідала: «Дитячим письменником або Аркадієм Райкіним». Тобі, мабуть, не відоме це прізвище, а колись це був чи не найвідоміший артист, який неперевершено грав гумористичні сценки.

Після закінчення школи Леся Воронина навчалась на заочному відділі філологічного факультету Київського університету. За роки навчання встигла попрацювати кур'єром у Спілці письменників України, лаборантом у школі, електромонтером на деревообробному комбінаті, екскурсоводом у Музеї народної архітектури та побуту в Пирогові та на багатьох інших роботах.

З 1987 до 1991 року працювала редактором відділу літератури та мистецтва журналу «Україна».

Багато років Леся Воронина була головним редактором дитячого журналу «Соняшник», під псевдонімом Гаврило Гава написала понад сто сюжетів коміксів, що впродовж 13 років з'являлися на сторінках журналу.

2011 року очолила дитяче видавництво «Прудкий равлик». Така назва видавництва зовсім не випадкова, оскільки письменниця по-особливому любить равликів і навіть має вдома величезну колекцію цих слимаків у малюнках, кераміці, склі, дереві…

А ще письменниця дуже любить подорожувати: автостопом, байдарками, потягами, літаками, верблюдами й віслюками. 2010 року вона видала книгу «У пошуках ОҐОПОҐО : (нотатки навколосвітньої мандрівниці)», у якій розповіла дорослим читачам захоплюючі історії своїх подорожей.

Леся Воронина є автором та ведучою програм на Радіо Культура, членом Спілки письменників України, членом Асоціації Українських письменників. Серед відзнак письменниці – лауреат Всеукраїнської акції «Книжка року» (2004); лауреат Всеукраїнського конкурсу романів, кіносценаріїв і п'єс «Коронація слова» (2005); лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Дитячий Портал» (2006); лауреат конкурсу «Книжка року ВВС» (2008) та багато інших.

Леся Воронина почала писати казки завдяки своєму синові Євгену. Йому першому вона розповідала неймовірні, вигадливі і дотепні історії. «Це був серіал, який я переповідала щовечора. Так він змусив мене придумувати все нові і нові історії», - згадувала письменниця. Тож, пропонуємо і тобі познайомитись з розповідями веселої і доброї казкарки Лесі Ворониної. 

Воронина Л. Хлюсь та інші / Л. Воронина; худож. К. Штанко. – К.: Грані - Т, 2010. – 56 с.: ілюстр.

До книги увійшли три оповідання, в яких багато загадкових персонажів – водяник Хлюсь, білі жаби – прибульці з іншої планети, домашні улюбленці папуга Антось та кіт Кузьма. Яскраві ілюстрації художниці Катерини Штанко допоможуть тобі насолодитись чарівною атмосферою книги. 

Воронина Л. Прибулець з Країни нямликів / Л. Воронина; худож. К. Білетіна. – 3-тє вид., без змін. – К.: Грані-Т, 2012. – 136 с.: ілюстр. – (Сучасна дитяча проза).

Ця книга змусить тебе по-іншому дивитись на звичну

манну кашу. Леся Воронина розповість казкову історію про те, як каша може робити дива. У книзі ти познайомишся з кумедними мешканцями Країни нямликів, які можуть поміститись у дитячій кишені. Продовження казкових оповідей з цими героями можна прочитати у книзі 

Воронина Л. Нямлик і балакуча квіточка / Л. Воронина; худож. К. Білетіна. – К.: Грані-Т, 2008. – 136 с.: ілюстр. – (Сучасна дитяча проза).

Тут ти знову зустрінеш Олянку та нямлика Буцика, з якими побуваєш на Святі Великої Ложки, приборкаєш привида Здичавілого Сантехніка та переживеш ще чимало карколомних пригод.

Наступна книга письменниці стала переможцем конкурсу Книга року ВВС-2012: 

Воронина Л. Таємне Товариство Боягузів, або засіб

від переляку № 9 : пригодницька повість / Л. Воронина; мал. С. Храпова. – Вінниця: Теза, 2011. – 121 с.: ілюстр.

Це спроба пояснити, що боягузтва потрібно позбуватися. Герой твору Клим Джура має побороти свій страх, а мимохіть і порятувати планету. У повісті Землю атакують прибульці з чужої Галактики – підступні і хижі Синьоморди, яким вельми до смаку наші комахи. Климові в його боротьбі з космічними варварами допомагають інші члени Таємного Товариства Боягузів – Жук і Заєць. Але в центрі Товариства – супербабуся Соломія.

Якщо тобі сподобаються ці книги, неодмінно прочитай інші твори Лесі Ворониної – фантастичну повість «Таємниця пурпурової Планети», серію детективів про Суперагента 000 та інші.

Українські письменники - дітям. Сергій Гридін

Пам’ятка-бесіда для дітей молодшого та середнього шкільного віку

Юні друзі!

Пропонуємо вам ознайомитись із чудовим українським письменником Сергієм Гридіним, який пише цікаві та захоплюючі твори для дітей.
Сергій Володимирович Гридін народився 8 липня 1971 року у місті Здолбунові Рівненської області. Майбутній письменник ходив до місцевої школи, займався спортом. У 1985 році його батька відправили у відрядження до Монголії, куди переїхала вся родина і проживала там два роки. Згодом сім’я повернулась у рідний Здолбунів.

Після повернення до України Сергій закінчив середню школу  у 1988 році. Впродовж року він набуває життєвого досвіду у слюсарній бригаді. Згодом вступає на економічний факультет Рівненського інституту інженерів водного господарства, який закінчує у 1994 році.
Після закінчення працює за бухгалтерсько-економічними спеціальностями.

Літературна діяльність стала для Сергія Гридіна захоплюючим хобі. Коли сину письменника виповнилося одинадцять років, він всіляко намагався залучити хлопця до читання. З того самого моменту і почав писати книги, адресовані дітям.
Саме у цей період була написана перша книга „Федько, прибулець з інтернету” /Гридін С. Федько, прибулець з інтернету / С. Гридін; іл. О. Шапкаріної. – Львів : Вид-во Старого Лева, 2011. – 151 с.: ілюстр. – (Планета Чудасія)./, яка дала старт його літературній діяльності.

Герої цієї історії – звичайні хлопці Сашко та Петрик – з волі незвичайного інтернетного Віруса потрапляють у віртуальний світ. Їм добре знайоме бажання не йти до школи, похвалитися чимось цікавим, потрапити у справжню пригоду, розважитися, долаючи небезпеку й просто пограти у комп’ютерну гру так, щоб забути, по який бік екрану вони перебувають. Дітям потрібно подолати чудовиськ та голодних крокодилів, пройти відповідні рівні, щоб повернутися додому. Сергій Гридін запрошує читачів у захоплюючу комп’ютерну гру.

Далі з’являється продовження Федькових пригод /Гридін С. Федько у віртуальному місті / С. Гридін ; іл. О. Шапкаріної. – Львів : Вид-во Старого Лева, 2012. – 208 с.: ілюстр. – (Планета Чудасія)./
У книзі розповідається про те, що зовсім не підступний, а кумедний і дуже милий комп’ютерний вірус Федько – у небезпеці. Щоб визволити його з віртуального полону, друзям Сашкові, Петрикові та Марічці доводиться блукати віртуальним містом та поквитатись з наймогутнішим комп’ютерним вірусом у світі.

Третя книга – Гридін С. Федько у пошуках Чупакабри / С. Гридін; іл. О. Мазур. – Львів : Вид-во Старого Лева, 2012. – 176 с.: ілюстр. – Планета Чудасія). – саме для тих, хто ховається від жаху під ковдру у темній кімнаті, слухаючи страшні оповідки, у кого бігають мурашки по шкірі від передчуття зустрічі з невідомим... Весела, насичена подіями історія про комп’ютерного віруса Федька та його друзів, а також нових героїв допоможуть поринути у вир пригод реального світу.

Про дивне перетворення хлопчика Олега на власного кота розповідає Сергій Гридін у книзі „Кігтик Ковбаско” /Гридін С. Кігтик Ковбаско / С. Гридін; іл. А. та Д. Нечаєвські. – Львів : Вид-во Старого Лева, 2015. – 151 с.: ілюстр.)/.
П’ятикласникові Олегу життя кота Кігтика Ковбаска здається мало не щастям – їж, гуляй і вилежуйся, скільки влізе. Проте одного разу хлопцеві доведеться прокинутися... котом. А Ковбаскові – піти до школи замість свого господаря. Якими пригодами обернулось це дивне перетворення, читачі дізнаються із книги.

Але не тільки про незвичайні пригоди героїв розповідається у творах Сергія Гридіна. Письменник пише також про дуже серйозні речі. Книга „Не такий” /Гридін С. Не такий : повість для підлітків, які шукають себе / С. Гридін; іл. Н. Гайди. – Львів : Вид-во Старого Лева, 2013. – 176 с.: ілюстр. – (Майже дорослі)./ вражає своєю відвертістю.
Про школу, родину, суспільство, полишених самих на себе дітей, і взагалі про життя, яким воно є – без прикрас, сповнених суворих реалій та випробувань.
Може, хто скаже, що бути дитиною, тим паче підлітком – просто. Але якщо ти відрізняєшся від решти, скажімо, надмірною вагою, тобі не оминути зневаги і знущань однолітків і навіть дорослих. Однак у тебе залишається шанс знайти в собі силу піднятися над своїми образами, зусиллям волі змусити себе стати „таким”, який порятує не лише себе, а й простягне руку допомоги слабшому.

 У 2012 році його книга „Федько у пошуках Чупакабри” потрапила до довгого списку премії „Книга року ВВС”. Книга „Не такий” увійшла до короткого списку номінантів щорічної премії „Дитяча книга року ВВС-2013”.

Бібліотрансформер "Вітальня Мумі-Тролів Туве Янсон"

Бібліографічна пам’ятка для дітей молодшого шкільного віку

Інколи в нашому світі народжуються не просто письменники, а письменники-чарівники, які за допомогою фантазії створюють цілий світ і населяють його унікальними героями. Ці книжкові Всесвіти стають частиною життя дорослих і дітей, вони мріють хоч раз побувати в цьому світі і потоваришувати з улюбленими героями.
Серед авторів, які створювали чарівні Всесвіти, є й ім’я Туве Янсон – мами дивовижних істот – мумі-тролів.
Туве Маріка Янсон – фінська художниця, дитяча письменниця, ілюстраторка шведського походження – з’явилася на світ 9 серпня 1914 року в місті Гельсінкі. Мама майбутньої письменниці, Сігне Гаммарштен, шведка за національністю, сама була відомою художницею та книжковим ілюстратором.  Сігне переїхала зі Швеції до Фінляндії, де познайомилася з Віктором Янсоном, знаменитим скульптором, який став батьком Туве.

В сім’ї було троє дітей, серед яких Туве була найстаршою. Молодший брат Ларс також став художником і пізніше працював разом з Туве над коміксами про мумі-тролів. А середній брат Пер-Улоф став фотографом.
По материнській лінії Туве Янсон належала до древнього шведського роду Гаммарштенів, з якого вийшло багато видатних державних діячів і просто знаменитих людей. Багато відомо про її шведських родичів і дуже мало про фінських родичів по лінії батька.  В дитинстві кожне літо Туве проводила в Швеції у бабусі, неподалік від Стокгольма. «Найкращим було те, що море знаходилося зовсім поряд. І хоч з галявини біля будинку, де ми гралися з друзями, його видно не було, до нас долітав шум припливу», – згадувала Туве. Вона була дуже прив’язана до своєї родини і стала жити окремо від них уже дорослою – в двадцять сім років.
Майбутня письменниця виросла в оточенні творів мистецтва. Батько став першим критиком і порадником у творчих питаннях. В будинку батьків бували відомі люди та представники творчої еліти, скульптори та художники. Це середовище і сформувало Туве.
В п’ятнадцять років Туве Янсон їде вчитися до Швеції, отримує диплом Коледжу мистецтв, проходить стажування в художніх школах Франції, Німеччини, Італії.

Після навчання за кордоном Туве повертається додому і починає ілюструвати книги і малювати карикатури на замовлення різних видань.
Її живописні роботи представлялися на багатьох виставках Фінляндії і Швеції, а перша персональна виставка відбулася в Гельсінкі у 1943 році.
Однак, справжню популярність Туве Янсон принесли не картини та ілюстрації, а серія написаних нею книг та оповідань про мумі-тролів та інших казкових істот, які живуть у Мумі-долі.
У 1938 році вона написала та проілюструвала казкову повість «Малюк троль та велика повінь». Але книга побачила світ лише у 1945 році. Як тільки це сталося, Янсон зрозуміла, що не в змозі назавжди забути про мумі-тролів, і написала ще одну книгу – «Мумі-троль і комета» (1946), згодом – «Диво-капелюх» (1949) та ряд інших продовжень. Так з’явилося чимало надзвичайних книг з витонченими, оригінальними малюнками.
У 1953-1960 роках Туве Янсон створювала комікси про мумі-тролів для лондонської газети «The Evening News».
Популярність письменниці швидко вийшла за межі Фінляндії. Книги про мумі-тролів були написані шведською, нині вони відомі у всьому світі в перекладах більш ніж тридцятьма мовами. Саме книги про мумі-тролів принесли письменниці загальне визнання. Янсон присуджені численні нагороди, найголовніша з яких – Міжнародна золота медаль імені Г. К. Андерсена (1966). Письмениця була також нагороджена премією Нільса Гольгерсона (1953), премією Рудольфа Койву, медаллю Е. Бесков (1958), премією Шведської Академії Мистецтв (1972), Золотою Президентською Медаллю Фінляндії (1976), премією імені Сельми Лагерлеф (1993). Чотири рази ім’я Туве Янсон було внесено до Почесного списку Г. К. Андерсена. На початку 1978 року за бажанням польських дітей письменницю було нагороджено Орденом Посмішки.
Казки Туве Янсон не обійшов увагою кінематограф. Польська кіностудія за контрактом з письменницею здійснила випуск 39 серій лялькових короткометражних фільмів, що складаються з трьох циклів; шведським телебаченням знято повнометражний фільм за однією з книг під назвою «Між дитиною і дорослим».
Туве Янсон багато працювала для театру, який завжди був її пристрастю. За ініціативи письменниці стали йти вистави за мотивами мумі-казок. Вона брала активну участь у підготовці вистав і костюмів до них. У Шведському театрі 1949 року ставиться п’єса «Мумі-троль і комета», а в 1958 році в Лілла-театрі пройшла п’єса за участю самої Туве Янсон. У 1974 році в Національному оперному театрі йшла «Мумі-опера».
Туве Янсон стала всесвітньовідомою письменницею, найзнаменитішою казкаркою Фінляндії, написала понад двадцять книг для дітей та дорослих, отримала півсотні різноманітних міжнародних премій і нагород як письменник і художник. Пішла з життя Туве Янсон у 2001 році.  У Фінляндії був оголошений національний траур. Президент країни, звертаючись із співчуттям до родичів письменниці, сказав, що «творчість Туве Янсон – найбільший вклад Фінляндії у світову культуру після Калевали та Сібеліуса».

Як з’явилися мумі-тролі?

         Одного разу Туве Янсон сперечалася про щось із своїм братом Ларсом, дражнила його і намалювала на стіні маленького бегемотика. Вона ще не знала тоді, що звати його Мумі-троль і з часом він стане найзнаменитішим казковим персонажем. А слово «мумі-троль» вона вперше почула від дядька, в якого жила під час навчання  у Стокгольмі. Щоб налякати її і відучити красти харчі, він розповів історію про мумі-тролів, яких можна зустріти на кухні і перетворитися на крижинку.
Улюблениця дітей усього світу, чудова письменниця Туве Янсон зуміла знайти на карті казкового світу маленьку, осяяну сонцем, омиту морем Країну, де у заквітчаній Долині, що розкинулася біля підніжжя Самотніх Гір, мешкають маленькі й пухкенькі, кумедні й симпатичні, щирі й добродушні істоти – мумі-тролі, а разом із ними багато інших цікавих створінь. Туве Янсон не лише підгледіла за життям мешканців Долини, а й написала про них ряд прецікавих повістей.

Читачі подружаться з чесним і відважним Мумі-тролем, його чудовою Мамою і Татом, милою Хропсею, закоханим у мандри Нюхмумриком, хвалькуватим, але добросердим Чмихом, розважливим Хропусем та іншими мешканцями квітучої Долини Мумі-тролів. Щозими вони вкладаються спати у зручні м’які ліжечка й поринають у кольорові сни, щоб навесні, коли оживе й зазеленіє Долина, прокинутися для веселих ігор, далеких і небезпечних мандрівок, незвичайних пригод!
       Перше знайомство з мумі-тролями відбувається у книзі «Маленькі тролі і велика повінь» (Янсон Т. Маленькі тролі і велика повінь / Т. Янсон // Янсон Т. Країна Мумі-тролів. Кн. 1 / Т. Янсон ; зі швед пер. Н. Іваничук. – Львів, 2014. – С. 7-48).  У цій книзі вперше з’являється  Мумі-троль, його мама та маленький звірок Чмих. Вони мандрують у пошуках затишного місця, де можна було б побудувати дім та знайти Мумі-тата. Раніше мумі-тролям не треба було бродити по лісах і болотах – вони жили за пічками в будинках людей. Але тепер пічок стало зовсім мало, а парове опалення мумі-тролям не годиться. Ось тому Мумі-троль з мамою вирушили в дорогу. Вони мріяли знайти не тільки новий дім, але й Тата мумі-троля, який пропав колись давно. А тим часом насувалася велика повінь… Герої пережили багато пригод, але досягли своєї мети.
        Наступна книга про пригоди мумі-тролів «Комета прилітає» (Янсон Т. Комета прилітає / Т. Янсон ; пер. зі швед. Н. Іваничук ; іл. Т. Янсон. – Львів : Вид-во Старого Лева, 2009. – 215 с.: іл. – (Мумі-тролі). На Мумі-долину насувається кінець світу. Десь далеко в безмежному, чорному Всесвіті рухається зірка з палаючим хвостом, – комета, яка ось-ось впаде на Землю. І тоді невідомо, що чекає всіх земних мешканців. Мумі-тролю і Чмиху розповів про це їх новий друг Нюхмумрик. Вони зустріли його по дорозі в обсерваторію. Друзі хотіли дізнатися, чи дійсно Всесвіт такий чорний, і це була дуже небезпечна подорож. А вчені в обсерваторії назвали навіть день і час, коли прилетить комета. Баритися не можна – треба терміново потрапити додому. Адже тато з мамою неодмінно придумають, як врятувати світ!

Повість «Капелюх Чарівника» (Янсон Т. Капелюх Чарівника /Т. Янсон; пер. зі швед. Н. Іваничук ; іл. Т. Янсон. – Львів : Вид-во Старого Лева, 2008. – 223 с.: іл. – (Мумі-тролі) розповідає, як один, дуже розсіяний Чарівник загубив свій капелюх. А Мумі-троль, Чмих і Нюхмумрик його знайшли! І, виявляється, це не просто гарний капелюх, а капелюх, який вміє творити чудеса. З його допомогою можна перемогти Мурашиного Лева і покататися на пухнастих хмарках. Але є одна біда: ніколи не знаєш, що капелюх може натворити наступного разу. Можливо, слід від нього позбавитися? Але, як виявилося, це не так просто. А головне чаклунство почнеться, коли в Мумі-долині з’явиться справжній хазяїн капелюха…

Можливо вам, юні читачі, і не віриться, що всі тата колись були маленькими. Але коли познайомитеся з книгою «Мемуари Тата Мумі-троля» (Янсон Т. Мемуари Тата Мумі-троля / Т. Янсон ; пер. зі швед. Н. Іваничук ; іл. Т. Янсон. – Львів : Вид-во Старого Лева, 2009. – 256 с.: іл.), ви переконаєтеся в цьому. Коли Тато мумі-троль застудився і був вимушений лежати в ліжку, він згадав своє повне пригод минуле і вирішив залишити для нащадків спогади про нього. Так Мумі-тато почав записувати свої мемуари, а вечорами зачитував їх своїм близьким. Кожному відомо, що Мумі-тато є одним із найбільших мандрівників (і, звичайно, найкращим у світі татом). Ви зможете дізнатися багато нового про молодість Тата Мумі-троля : йому довелося пережити багато захоплюючих пригод, перш ніж у його житті з’явилася сім’я і почалося спокійне життя у Мумі-долині.

Повість «Небезпечне літо» (Янсон Т. Небезпечне літо / Т. Янсон ; пер. зі швед. Н. Іваничук ; іл. Т. Янсон. – Львів : Вид-во Старого Лева, 2009. –      195 с.: іл. – (Мумі-тролі.) розповідає про тривожні події. Повінь прийшла в Долину і затопила дім мумі-тролів. Сім’я вирушила шукати нове житло. Хвилями до берега прибило гарний будинок, який, правда, поводив себе трохи дивно. В нього був дах, схожий на раковину, підлога, яка обертається, а якщо смикнути за шнурок – зі стелі падає картина. Або ллє дощ! Або загоряються сотні різнокольорових вогнів. Тільки-но сімейство прибрало і сіло пити чай, з’явився один із попередніх мешканців. Він заявив, що весь дім – театр. І тоді Мумі-тато береться за постановку власної п’єси! Всіх героїв чекає генеральна репетиція…

Ми продовжуємо подорож в казкову країну, населену мумі-тролями. Із наступної книги «Зима-чарівниця» (Янсон Т. Зима-чарівниця / Т. Янсон // Янсон Т. Країна Мумі-тролів. Кн. 2 / Т. Янсон ; пер. зі швед. Н. Іваничук ; іл. Т. Янсон. – Львів, 2014. – С. 309-431.) ви дізнаєтеся, чому зима виявилася чарівною. Взимку світ стає іншим – білим, нерухомим, холодним. Навкруги замети і лід, а там, де росли яблуні, тепер росте сніг. Тільки про все це мумі-тролі знати не повинні. Тому що з листопада до квітня всі порядні мумі-тролі сплять і бачать сни. Але так вийшло, що цієї зими Мумі-троль прокинувся і більше не міг заснути. Спочатку зимовий світ здався йому чужим і, навіть, якимось неправильним. Але Мумі-троль побачив сніг, познайомився з Туу-тіккі, зустрів Крижану Даму, покатався з гірки і побував у самому центрі снігової бурі. І от що дивно : зимовий світ виявився нічим не гіршим від літнього. Мумі-троль став першим мумі-тролем, який прожив по-справжньому цілий рік. Заради цього варто прокинутися посеред зими!

Мешканці Мумі-долини

      Мумі-дім – звичайно, дім не вміє розмовляти, не подорожує, він взагалі неживий. Але у казках Туве Янсон він є центром того світу, де живуть герої! Будь-кого, хто прийде у цей дім, зустрінуть, як рідного. Кожний герой книги буде зігрітий, нагодований, його вислухають і допоможуть. Атмосферу доброти і тепла, яка була властива сім’ї письменниці, вона зробила невід’ємною частиною Мумі-дому.

Мумі-мама – ідеальна господиня і найтурботливіша мама на світі. Вона з любов’ю зустрічає друзів і турбується про кожного. Прототипом Мумі-мами була – Сігне Гаммарштен – мама Туве Янсон.
Мумі-тато – постійно вигадує різні незвичайні проекти, а ще любить пригоди і подорожі. Коли нічого робити, він сумує і впадає у депресію. Цьому персонажу письменниця подарувала характер свого батька.
Мумі-троль – добрий, люблячий, чуйний, хороший друг. Від тата йому передалася пристрасть до пригод, які він із задоволенням знаходить на свою голову.
Нюхмумрик – будить весною мумі-тролів. Любить самотність і подорожі.
Хропся і Хропусь – брат і сестра. Сестра, подруга Мумі-троля, як усі дівчатка кокетлива і весела. Брат, трохи пихатий, любить порядок. Зовнішньо вони дуже схожі на мумі-тролів, але можуть змінювати колір.
Чмих – боягузливий друг Мумі-троля.
Гемулі – з великими носами, добродушні, але люблять командувати.
Вітрогонки – нервові та метушливі, зате люблять наводити порядок і готувати.
Чупсля і Трясля – істоти, які розмовляють незрозумілою мовою і мають велику валізу.
Мюмля і Маленька Мю – дочки Мюмли-мами. Одна любить своє волосся і постійно його розчісує. Інша – весь час пустує і лукавить, зате зовсім не вміє сумувати.
У Долині мумі-тролів є своє чудовисько – Мара. Там, де вона сідає, замерзає земля і гине все живе. Але все ж її трохи шкода – вона дуже самотня.

А ким же бачила себе Туве Янсон? «Я – крихітка Мю! – заявила якось письменниця, а потім додала, – і Мумі-троль, і Нюхмумрик».
Люди всього світу дізналися і полюбили маленьких дивовижних істот!
Але чому ж мумі-тролі так сподобалися і дітям і дорослим? Відповідь криється у самій Туве Янсон, в її глибокій переконаності, що дітей не можна обманювати. З ними можна і треба обговорювати непрості теми: про катастрофи, самотність, про голод і, навіть смерть. Вона правдиво розповідала дітям про цей світ образами літературної казки. «Книга повинна втішати, рятувати і виправляти дитину», – переконувала Туве Янсон.

А ви знаєте, що…

- Туве Янсон ілюструвала такі улюблені всіма книги, як «Аліса в Країні чудес» та «Охота на Снарка» Л. Керролла, «Хобіт» Дж. Р. Толкієна.
- Долина Мумі-тролів існує насправді. Зветься вона парк Мумі-World. Він займає цілий острів і знаходиться у Фінляндії. Музей «Долина Мумі-тролів» знаходиться в місті Тампере (Фінляндія).
- В Японії існує мумі-кафе.
- Ще при житті Туве Янсон дала дозвіл іншим письменникам створювати книги про мумі-тролів. Найбільш відомим та успішним серед письменників,  які продовжують описи життя мумі-тролів, вважається Гаральд Сонессон. Він сам, як і Туве Янсон, ілюструє свої книги.
- У Фінляндії існує літературна премія імені Туве Янсон.

Радимо прочитати: 

Зима-чарівниця / Т. Янсон // Янсон Т. Країна Мумі-тролів. Кн. 2 / Т. Янсон ; пер. зі швед. Н. Іваничук ; іл. Т. Янсон. – Львів, 2014. – С. 309-431.
Капелюх Чарівника / Т. Янсон ; пер. зі швед. Н. Іваничук ; іл. Т. Янсон. – Львів : Вид-во Старого Лева, 2008. – 223 с.: іл. – (Мумі-тролі).
Комета прилітає / Т. Янсон ; пер. зі швед. Р. Іваничук ; іл. Т. Янсон. – Львів : Вид-во Старого Лева, 2009. – 215 с.: іл. – (Мумі-тролі).
Маленькі тролі і велика повінь / Т. Янсон // Янсон Т. Країна Мумі-тролів. Кн. 1 / Т. Янсон ; пер. зі швед. Н. Іваничук ; іл. Т. Янсон. – Львів, 2014. – С. 7-48.
Мемуари Тата Мумі-троля / Т. Янсон ; пер. зі швед. Н. Іваничук ; іл. Т. Янсон. – Львів : Вид-во Старого Лева, 2009. – 256 с.: іл. – (Мумі-тролі).
Небезпечне літо / Т. Янсон ; пер зі швед. Н. Іваничук ; іл. Т. Янсон. – Львів : Вид-во Старого Лева, 2009. – 195 с.: іл. – (Мумі-тролі).

Рафаель Сабатіні (29 квітня 1875, Єзі, Італія — 13 лютого 1950, Адельбоден, Швейцарія) — всесвітньо відомий англомовний письменник італійського і англійського походження.Народився 29 квітня 1875 року в італійському містечку Єзі , біля Анкони на Адріатичному узбережжі. Його батько, італієць Вінченцо Сабатіні, і мати Анна Траффорд, родом з-під Ліверпуля, були відомими у свій час оперними співаками. Вони зустрілися на гастролях на Філіппінах. Після народження сина вони продовжували виступати і, вирішивши, що гастрольне життя не для дитини, відправили маленького Рафаеля до Англії, до батьків Анни, які мешкали в селі біля Ліверпуля. Уже тоді він пристрастився до книг і згодом говорив, що почав писати англійською тому, що найкращі оповідання прочитав саме англійською мовою.Незабаром батьки Рафаеля завершили артистичну кар'єру і стали викладати спів, відкривши в Порто свою першу школу (згодом Вінченцо Сабатіні досяг чималих успіхів у навчанні майбутніх співаків, а король Португалії дав йому лицарське звання). І хлопчик, якому тоді було близько семи років, переїхав до батьків; там же в Португалії він навчався в католицькій школі, і до італійської й англійської мов, якими він володів з раннього дитинства, додалася португальська. Через кілька років родина Сабатіні повернулася до Італії й оселилася в Мілані, а Рафаеля відправили вчитися у Швейцарію, де він вивчив французьку і німецьку мови. Перша його проба пера була саме французькою мовою, у швейцарській школі. Рафаель продовжував читати, захопився історичними творами, серед його улюблених авторів були Шекспір, Дюма, Мандзоні, Жуль Верн, Вальтер Скотт. Особливо йому полюбилися книги американського історика Вільяма Прескотта, автора «Історії завоювання Мексики» і «Історії завоювання Перу».
У віці 17 років Рафаель Сабатіні покинув школу, і його батько, вважаючи, що вільне володіння п'ятьма мовами допоможе синові зробити кар'єру комерсанта, відправив його до Англії. В 1892 році він прибув у Ліверпуль і кілька років працював перекладачем. У середині 1890-х років Рафаель Сабатіні почав писати, а в 1899 році вже зумів зацікавити своїми оповіданнями головні англійські журнали. У 1901 році він отримав контракт на роман, не написавши ще жодного. В 1904 році вийшла його перша книга. У 1905 році, після виходу другої, він відмовився від комерційної кар'єри й цілком присвятив себе літературі — щороку писав повість чи роман, не рахуючи оповідань. У тому ж році він одружився з дочкою успішного ліверпульського комерсанта і переїхав до Лондона. У 1910-ті роки письменник видав зокрема такі книги, як «Суд герцога» (1912), «Прапор Бика» (1915), «Морський яструб» (1915), два томи «Капризів Кліо» («Ночі історії») (1917, 1919). В роки Першої Світової війни Сабатіні став англійським підданим і працював перекладачем в британській розвідці.
В 1921 році Рафаеля Сабатіні мав уже чверть століття літературного стажу, але саме тоді до письменника прийшов успіх — з виходом в Англії, а пізніше в США, роману «Скарамуш», який розповідає про часи Французької революції. Книга стала міжнародним бестселером. Ще більший успіх мав його роман «Одісея капітана Блада». Взявши за основу окремі факти біографії знаменитого англійського пірата Генрі Моргана, письменник створив чарівний образ корсара-джентльмена, далекого від злості, корисливості, несправедливості. Видавці взялися перевидавати його більш ранні книги, за його творами ставили п'єси. А в 1935 році «Одіссея капітана Блада» була екранізована видатним американським режисером Майклом Кертіцем, головні ролі у фільмі зіграли зірки Голівуду Еррол Флінн і Олівія де Хевіленд. До середини 1920-х років Сабатіні став досить забезпеченим письменником. Однак у 1927 році письменника підстерігала трагедія — в автокатастрофі загинув його єдиний син, Сабатіні впав у депресію, а ще через кілька років вони з дружиною розлучилися. Однак поступово життя виправилося, письменник купив будинок зі ставком у тихому містечку на кордоні Англії й Уельсу, щоб займатися улюбленою риболовлею, де він і мав намір прожити решту життя. Але в 1935 році Сабатіні знову одружився. Разом із дружиною він кожен січень, за винятком років війни, катався на лижах у Швейцарії, в Адельбодені. Сабатіні продовжував писати, віддаючи перевагу оповіданням, і в 1930-ті роки з'явилися дві книги про капітана Блада, ще один том «Капризів Кліо». В роки Другої Світової війни в Сабатіні почалися проблеми зі здоров'ям, він став менше писати; його останній роман «Гравець» з'явився в 1949 році. А остання книга письменника — збірка оповідань «Турбулентні історії» (Turbulent Tales) — вийшла в 1950 році.

Данієлю Дефо( 1660-1731) - 360 років від дня народження

Д. Дефо (1660-1731), англійський письменник і публіцист, Дефо вважають одним з перших прихильників роману як жанру, він допоміг популяризувати цей жанр у Великобританії, а деякі вважають його одним із засновників англійського роману: «Робінзон Крузо», «Радості і прикрості знаменитої Молль Флендерс», «Щоденник чумного року".

Майбутній видатний англійський письменник, засновник європейського реалістичного роману нового часу Данієль Дефо народився в Лондоні у 1660 чи 1661 році (більш точних відомостей немає). Його батько Джеймс Фо був багатим торгівцем м'ясом і свічним фабрикантом та знаменитим дисидентом-пуританином (тобто противником панівної англіканської церкви).

Вихований у релігійному дусі, в чотирнадцять років Дефо був відданий до приватної протестантської школи в Ньюінгтоні. Він завжди згадував про цю школу з теплими почуттями, бо вона дала йому багато потрібних знань, які так знадобилися йому в майбутньому. В дев'ятнадцять років Дефо завершив своє шкільне навчання і за порадою батька вирішує стати комерсантом. Батько посилає його (для вивчення бухгалтерії та торгівельної практики) до контори оптової панчішної фірми, яка знаходилась у лондонському Сіті й мала зв'язки із закордоном. Період навчання Дефо в Торговельному домі в Сіті закінчився на початку 1685 року. Цього ж року він відкрив оптову панчохову торгівлю в Корнхіллі. Його фірма існувала до 1694 року. До кінця своїх днів Данієль Дефо залишався зразковим англійським негоціантом, торгуючи винами, тютюном, цеглою й черепицею, неодноразово вдаючись до дуже ризикованих справ, зазнаючи інколи банкрутства, але щоразу знаходячи вихід із найскрутніших ситуацій.

Письменник завжди перебував у середині політичної та релігійної боротьби своєї тривожної епохи. Так, у 1685 році він бере участь у повстанні герцога Монмаута проти політики Іакова II. Повстання було придушено, герцога Монмаута страчено, і Дефо ледве зміг сховатися від переслідування влади.

У квітні 1687 року була підписана королівська декларація про завершення дій усіх каральних законів, які належать до віровизнання. Саме ця декларація стала приводом для першого літературного виступу Дефо: у віці двадцяти шести років він пише памфлет "Лист з міркуваннями про останню декларацію його високості стосовно свободи совісті", який характеризує Дефо як зрілого політичного діяча й письменника. Памфлет, спрямований проти королівської декларації, викликав незадоволення більшості його друзів, які не зрозуміли його намірів, що було для Дефо джерелом великого розчарування. Під впливом цього почуття він на якийсь час покинув щойно розпочаті ним літературні заняття і вдався виключно до торговельних справ, які він розширив і переніс за кордони Англії, зав'язавши комерційні стосунки з Іспанією та Португалією. За його творами ми простежуємо, що ці справи змусили його відвідати Іспанію, де він жив якийсь час.

Починаючи з 90-х років XVII століття, Дефо виступає як поет-сатирик і публіцист. Одним із найкращих зразків його публіцистики є трактат "Досвід про проекти" (1697), в якому автор розглядає напрямки покращання існуючих соціальних порядків шляхом реформ фінансово-комерційного характеру, покращання шляхів сполучення, заснування академії, введення жіночої освіти. Памфлет "Клопотання бідняка" (1698) викривав несправедливість законів, що карають бідняків і захищають багатіїв. Особливе значення мала віршована сатира "Чистокровний англієць" (1701), що захищала Вільгельма III (голландця за походженням), якого прихильники Стюартів звинувачували в тому, що він не чистокровний англієць і не має права посідати англійський престол. У сатирі автор нагадує, що історія Англії — це, перш за все, історія поєднання різних народів, зусиллями яких була створена велич Великої Британії. Сатира набула великої популярності в народному середовищі, бо стверджувала право людини пишатися не своїм походженням, а особистою доблестю, висміювала й засуджувала аристократичну пихатість дворян. Дефо стає впливовою політичною фігурою.

Після загибелі Вільгельма III до влади прийшла Анна (1702— 1714). У країні посилилася реакція, почалися переслідування пуритан-дисидентів. У цей час Дефо анонімно друкує памфлет-містифікацію "Найкоротший спосіб розправи з дисидентами" (1702), в якому він від імені фанатика-реакціонера закликав посилати на ешафот усіх, хто виступав проти офіційної церкви. Коли сатиричний задум письменника було розкрито, памфлет спалили, а Дефо опинився у в'язниці й після сплати великого штрафу тричі виставлявся біля ганебного стовпа.

У в'язниці Дефо написав "Гімн ганебному стовпу" (1703), який натовп, що зібрався підтримати письменника, співав як народну пісню на знак пошани до автора. Звільнення з в'язниці стало можливим лише через згоду Дефо стати таємним агентом влади, і протягом багатьох років він змушений був виконувати таємні доручення уряду. Зазначимо, що 1703 рік став роком народження феномену Дефо в літературі до свого родового прізвища Фо саме в 1703 році він додає частку "Де", і з цього часу енергійний торговець і популярний памфлетист Фо перетворюється на відомого першокласного журналіста-новатора, прогресивного публіциста (який, щоправда, втрачає колишній радикалізм і більш обережно висловлює своє ставлення до тих чи інших негараздів у суспільстві), а згодом видатного письменника Дефо, який став гордістю англійської літератури й започаткував безліч різновидів жанру роману (пригодницький, біографічний, психологічний, історичний, кримінальний, виховний і роман-подорож).

Протягом десяти років, з 1704 по 1713 рік, Дефо регулярно друкує статті в газеті "Ревю", яку він практично самотужки видає. Його журнально-публіцистична спадщина, що налічує близько чотирьохсот назв, була різноманітною за тематикою: політика й економіка, історія і література, релігія і мораль. Дефо значно розвинув вітчизняну журналістику, дав їй могутній поштовх для подальшого розвитку.

Деякий час Дефо жив в Единбурзі, де він придбав безліч знайомих і став дуже популярним. Життя в Шотландії йому так сподобалося, що він навіть хотів залишитися там назавжди. У той час, коли обговорювалося питання про об'єднання Англії та Шотландії у шотландському парламенті, вийшла його поема "Каледонія", яка була написана на честь Шотландії; в 1707 році, після заключного затвердження акта про об'єднання, Дефо написав "Історію об'єднання двох королівств".

Але в історію світової літератури він увійшов передусім як видатний романіст, автор безсмертного "Робінзона Крузо". Дефо було 59 років, коли з'явилася перша частина цієї видатної книги (1719). Задум роману виник на основі реальної історії, що сталася з шотландським моряком Олександром Селькірком, який упродовж чотирьох років (1704 — 1708) прожив на безлюдному острові Хуан Фернандес у Тихому океані, поки не був підібраний кораблем під командуванням Вудса Роджерса. Дефо прочитав про ці події в книзі Роджерса "Плавання навкруги світу" (1712) і в нарисі Стіля "Історія Олександра Селькірка".

Ці факти у творчій свідомості письменника трансформувалися в масштабне художнє полотно, яке поетично оспівало романтику подорожей та пригод і, водночас, було сповнене глибокими соціально-філософськими узагальненнями, багатим життєвим досвідом й особистими авторськими спостереженнями. Герой Дефо — Робінзон Крузо — двадцять вісім років живе на безлюдному острові й не тільки виживає, але й створює свій особистий світ. В образі Робінзона автор втілює багатовікову історію боротьби людства за існування, особливо підкреслюючи визначальну роль праці. Напружена праця і творча діяльність розуму становлять, на думку Дефо, першоджерела перетворення світу й духовного звеличення людини.

Роман "Робінзон Крузо" мав феноменальний успіх у читача, що спонукало письменника на створення продовження. Ним став роман "Подальші пригоди Робінзона Крузо" (1719), а через рік "Серйозні роздуми протягом життя і дивовижні пригоди Робінзона Крузо, з його баченням ангельського світу" (1720). Художній рівень та ідейний зміст цих двох романів виявився значно нижчим за перший.

Це не зупинило творчої наснаги Дефо, і після "Робінзона Крузо" він пише багато романів різноманітної жанрової забарвленості: авантюрні романи "Молль Флендерс" (1722), "Полковник Джек" (1722), "Роксана" (1724), морський пригодницький роман "Капітан Сінглтон" (1720), історичний роман "Щоденник чумного року" (1722), романи-мемуари "Мемуари кавалера" (1720), "Мемуари англійського офіцера, капітана Джорджа Карлтона" (1728). У центрі всіх цих творів, як правило, зображено постать головного героя, який всього досягає в житті силою свого розуму, зусиллями волі, старанністю і кмітливістю, як і сам автор. Тому можна говорити про автобіографічний характер більшості центральних персонажів Дефо. Цьому також сприяє форма мемуарів, щоденника, коли розповідь ведеться від першої особи.

У 1726 році вийшов його великий твір у трьох томах "Подорожі Англією і Шотландією", який донині вважають цінним історичним та статистичним матеріалом.

Останній рік життя Дефо був затьмарений жахливим лихом. Він отримав жорстоке, хоча, можливо, й заслужене покарання з боку обманутого ним видавця Міста. Останній почав переслідувати його, а одного разу навіть напав на нього зі шпагою у руках; на радість, Дефо зміг обеззброїти свого супротивника. Під впливом цих постійних погроз та переслідувань цілком розбитий хворобою сімдесятирічний старий збожеволів. Переляканий погрозою помсти з боку обманутої ним людини, він втік від родини й переховувався під чужим ім'ям у різних містах Англії, постійно переїжджаючи з одного місця в інше. Нарешті у 1731 році Дефо повернувся до Лондона, де поселився в одному з віддалених кварталів Сіті, у Мурфілді. Тут 26 квітня 1731 року, зовсім самотній і старий (йому пішов 71 рік), помер знаменитий автор "Робінзона", жива легенда англійської літератури. Ніхто з родичів не знав про його загибель, тож його поховала квартирна господарка, і речі, що залишилися після нього, були продані з аукціону, щоб погасити витрати на похорон.

"Робінзон Крузо" (1719)

Письменнику було 59 років, коли він видав свій роман "Життя і дивовижні пригоди Робінзона Крузо". Розповідь у творі ведеться від першої особи, від особи Робінзона. Це надає зображенню ілюзії повної вірогідності. Через коротку преамбулу, що знайомить нас із біографічними даними героя, його морськими подорожами і, нарешті, описом бурі, в якій загинув корабель і вся команда, ми разом з героєм потрапляємо на безлюдний острів. 

Крок за кроком разом з Робінзоном Крузо, впадаючи у відчай і знаходячи сили для життя в нових умовах, ми стаємо свідками народження нового світу.