Вивчай Конституцію України

28 червня 1996 року Верховна Рада нашої незалежної держави прийняла Конституцію України — наш Основний Закон. Закони підказують нам усім — і малим, і дорослим — як жити у своїй країні та з її сусідами у злагоді й мирі. А Конституція України визначає, якими мають бути усі оті закони.

Слово «конституція» походить із латинської мови, якою говорили ще в Стародавньому Римі. А означає воно «устрій, установлення», тобто будь-яка конституція визначає, якій бути державі, де ми живемо, а також — наші права та обов'язки.

Чинна Конституція України пройшла складний шлях становлення і розвитку, еволюціонуючи у контексті генези вітчизняного конституційного права.

Цей документ успадкував ідеї і принципи, закладені ще три століття тому в “Пактах і Конституціях прав і вольностей Війська Запорозького" Пилипа Орлика. Українська Конституція зараз - один з найдемократичніших Основних Законів у світі.

Щороку 28 червня Україна відзначає День Конституції. Це одне з "наймолодших" свят в українському календарі, яке з'явилося після ухвалення Основного Закону країни.

ЯК ПРИЙМАЛИ КОНСТИТУЦІЮ УКРАЇНИ

У ніч з 27 на 28 червня 1996 року (загалом безперервно 23 години) Верховна Рада України нарешті, після багатомісячних дебатів, ухвалила Конституцію, яка замінила стару, радянського взірця 1978 року. Проголосували за новий закон 315 депутатів. Україна цього дня стала останньою країною колишнього СРСР, яка юридично скинула радянські кайдани. Процес ухвалення Закону згодом став називатись "конституційна ніч".

Депутати в сесійній залі враховували зауваження президента Леоніда Кучми, а також підтримали всі спірні питання щодо державних символів України, державної мови та права приватної власності. Тоді вперше прозвучав затверджений Конституцією національний гімн та урочисто внесли синьо-жовтий прапор.

Ухвалення Конституції закріпило правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність, а також забезпечення прав людини та громадянина, що сприяло подальшому підвищенню міжнародного авторитету України на світовій арені.

ПОПЕРЕДНИКИ СУЧАСНОЇ КОНСТИТУЦІЇ

1. Конституція Пилипа Орлика – 1710 рік.

2. Конституція УНР –29 квітня 1918 року.

3. Мала конституція ЗУНР – 13 листопада 1918 року.

4. Тимчасова Конституція Карпатської України – 15 березня 1939 року.

З 1996 року Конституція України чинна й досі, втім уже чотири рази до неї вносили правки.

ЗМІНИ ДО КОНСТИТУЦІЇ

• 2004 рік – ухвалення "Конституційної реформи" у Верховній Раді;

• 2010 рік – скасування Конституції 2004 року (без голосування в парламенті);

• 2014 рік – повернення до Конституції в редакції 2004 року;

• 2015 рік – внесення змін до частини децентралізації.

 ОТЖЕ ЗАПАМ'ЯТАЙМО ЗГІДНО КОНСТИТУЦІЇ:

·       Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава (стаття 1 Конституції України).

·       Державною мовою України є українська мова (стаття 10).

·       Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України  (стаття 20).

·       Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах (стаття 21).

·       Діти рівні у своїх правах незалежно від походження... Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом (стаття 52).

·       Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України (стаття 65).

·       Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (стаття 66).

·       Кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом (стаття 67).

·       Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності (стаття 68).

·       Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України (стаття 75).

·       Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина (стаття 102).

Можна навести такий перелік особистих прав і свобод людини і громадянина, закріплених у відповідних статтях Конституції України:

·       рівність перед законом (ст. 24 Конституції України);

·       право на життя (ст. 27 Конституції України);

·       повага до честі та гідності (ст. 28 Конституції України);

·       вільний розвиток особистості (ст. 23 Конституції України);

·       достатній життєвий рівень (ст. 48 Конституції України);

·       недоторканність особистості (ст. 29 Конституції України);

·       свобода (ст. 29 Конституції України);

·       недоторканність житла (ст. 30 Конституції України);

·       безпека (ст. 32 Конституції України);

·       вільне пересування та вибір місця проживання (ст. 33 Конституції України);

·       свобода світогляду (ст.ст. 11, 35 Конституції України);

·       право на правову допомогу (ст.ст. 29, 59 Конституції України);

·       захист своїх та чужих трудових прав та свобод (ст. 44 Конституції України);

·       право на захист свого та інших людей життя і здоров’я від протиправних посягань (ст. 27 Конституції України);

·       охорона законом особистого та сімейного життя (ст. 32 Конституції України);

·       вільний вступ до шлюбу (ст. 51 Конституції України);

·       таємниця листування, телефонних розмов та телеграфних повідомлень (ст. 31 Конституції України);

·       право на розвиток національної самобутності (ст.ст. 53, 11 Конституції України);

·       право на судовий захист та оскарження свого затримання (ст.ст. 29, 32 Конституції України).

28 червня - День Конституції України! Вітаємо вас, друзі зі святом! 28 червня, 1996 рік. Вдумайтеся! Лише 24 роки поспіль Україна вибудовує свою незалежну демократичну, правову, соціально орієнтовану, економічно розвинуту європейську державу. Всі ми прагнемо, щоб задекларовані права стали реальністю, щоб люди почували себе захищеними і впевнено дивилися у майбутнє. Коли кожен громадянин України відчує, що його життя, здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека дійсно визнані найвищою цінністю, тоді ми зможемо з гордістю заявити: «Україна стала демократичною державою».

          Політ крізь століття

(До 120 - річчя від дня народження Антуана де Сент-Екзюпері,  французького письменника (1900-1944))

Цього року 29 червня минає 120 років від дня народження відомого французького письменника Антуана де Сент – Екзюпері, автора знаменитої історії про маленького принца. В книгах французького автора, як і в житті, тісно переплітаються любов, ностальгія за дитинством та безліч інших почуттів і переживань, глибоких та особистих.

Ім'я Антуана де Сент-Екзюпері не тільки назавжди увійшло в золотий фонд літератури, але і стало синонімом романтики. Нащадок хрестоносців, військовий льотчик, дивовижний письменник і глибокий філософ – він був загадкою за життя і залишився таким навіть у своїй смерті.

Відомий французький письменник і легендарний військовий льотчик при народженні отримав кілька імен – Антуан — Марі — Сент-Батист —Роже, але в подальшому житті обходився тільки першим з них. Він став третім з п'ятьох дітей Жана де Сент-Екзюпері, віконта і спадкоємця стародавнього роду перигорских аристократів, і з'явився на світ 29 червня 1900 року у французькому Ліоні. У чотири роки Антуан залишився без батька. Його мати, Марі, уроджена де Фонколомб, красива, освічена і тонко відчуваюча жінка, стала головною людиною для всього подальшого життя Антуана. Хлопчика багато хто вважав некрасивим – при його зростанні і високому атлетичному складенні у нього були неправильні риси обличчя і кирпатий ніс, за який однолітки дражнили його «звіздарем». Але мати називала сина «король — сонце» за його рідкісну доброту, веселий незлобивий характер і любов до природи.

За сімейною традицією, Антуан навчався в католицьких навчальних закладах. Він навчався в ліонській Школі Братів-християн, потім у католицькому коледжі єзуїтів у Manse і в Швейцарії. У 12 років Антуан вперше піднявся в повітря на літаку, проте він не мріяв про польоти, а про море. Він готувався до екзаменів у Вищу військово-морську школу і займався на підготовчих курсах паризького військово-морського ліцею, але зазнав невдачі на вступних іспитах. Тоді Антуан вирішив стати архітектором і записався вільним слухачем в паризьку Школу витончених мистецтв. У 1921 році, ще до отримання диплома, Сент-Екзюпері призвали в армію. Він не став наполягати на продовженні відстрочки від скликання, належної йому для завершення освіти, і записався в винищувальний полк.

Армійська служба Антуана почалася з роботи в бригаді ремонтників, і несподівано він відчув, що авіація – це його справжнє покликання. Сент-Екзюпері здає іспит на цивільного льотчика, і передислоковується в Марокко, де отримує кваліфікацію військового пілота. У 1921 році, після закінчення офіцерських курсів, він стає молодшим лейтенантом. Військову службу Антуан закінчує вже у Франції. У січні 1923 року його літак потрапить в аварію, пілот отримує травму голови і йде у відставку. Сент-Екзюпері оселяється в Парижі. Він намагається писати, але його літературна творчість нікого не цікавить. Майбутній знаменитий письменник береться за будь-який заробіток, аж до торгівлі книгами та уживаними автомобілями. До того ж Антуан не збирався розлучатися з авіацією, і, незважаючи на перенесені травми, продовжував польоти на цивільних літаках. В цей час він закохується в багату красуню Луїзу де Вільморен. Проте дівчина не сприймала Сент-Екзюпері всерйоз, на його зізнання в коханні та пропозиції шлюбу відповідала ухильно, і навіть після того, як літак, на якому він летів, потрапив в аварію, то навіть не провідувала у лікарні Антуана.

Поховавши в глибинах свого серця любов до Луїзи, Сент-Екзюпері став удосконалюватися в авіації. У 1926 році він став літати на поштових літаках французької компанії «Аеропосталь», що здійснювали рейси в північноафриканські країни. Незабаром Сент-Екзюпері був призначений начальником аеропорту Кар-Джуба, розташованого на краю Сахари. В очікуванні рейсів він знову взявся за перо, і результатом його праць став рукопис роману «Південний поштовий», в якому розповідалося про рейси в Сахару пілота поштового літака.

У 1929 році Сент-Екзюпері повертається у Францію. Він вступає на Вищі курси військово-морської авіації і пропонує свої рукописи видавцям. «Південний поштовий», опублікований в кінці 1929 року, зробив свого автора знаменитим і багатим, згодом Луїза де Вільморен продовжувала дивуватися, слухаючи розповіді про свого колишнього залицяльника. У 1930 році Антуана де Сент-Екзюпері призначають технічним директором Південно-Американського відділення «Аеропосталь» і нагороджують орденом «Почесного легіону» за його внесок у розвиток французької цивільної авіації. У Буенос-Айресі Антуан знайомиться з Консуело, вдовою відомого письменника Енріко Гомеса Карільйо. Ця чарівна і освічена жінка стала його музою і його злим генієм. 

Екстравагантність і неврівноваженість Консуело часом межували з божевіллям, але Антуан, який ще в дитинстві приручав диких звірів, а в дорослому віці – африканських лисів і пум, терпляче зносив усі витівки коханої жінки. У квітні 1930 року вона втекла з урочистої церемонії їх одруження, не дочекавшись кінця, в присутності гостей могла залізти під стіл, розповідала спільним знайомим абсолютно неправдоподібні історії про їхнє життя з чоловіком.

У 1931 році компанія «Аеропосталь» збанкрутувала, і Сент-Екзюпері повернувся до льотної роботи. У цьому ж році він видав роман «Нічний політ», який приніс йому літературну премію «Феміна». Антуан і надалі продовжує літати в Африку, Індокитай, Південну Америку, працює кореспондентом газети «Парі-суар». В 1935 році за результатами поїздки в СРСР він публікує серію нарисів, які були прихильно сприйняті радянським керівництвом, завдяки чому твори Сент-Екзюпері регулярно видавалися на теренах радянського простору. У грудні 1935 року Сент-Екзюпері на власному літаку Симун намагається поставити рекорд дальності перельоту Париж – Сайгон, але терпить аварію над Лівійською пустелею. Непрямою винуватицею аварії називали дружину письменника, яка в ніч перед вильотом вирушила в подорож по всім паризьким барам. Через три дні Сент-Екзюпері і механіка Прево врятували бедуїни, а під враженням аварії був написаний знаменитий «Маленький принц», героїня якого, Троянда, відображає риси характеру Консуело.

Восени 1939 року Сент-Екзюпері, який до того часу був володарем ще двох літературних премій за роман «Земля людей», добровільно з'явився в армію. Він зробив декілька бойових вильотів, був представлений до «Військового хреста». Після поразки Франції письменник переїхав до США, де в 1943 році вступив у ВПС «Вільних французьких сил», керованих генералом де Голлем. Свій останній виліт Антуан здійснив 31 липня 1944 року. Доля літака і великого письменника залишалася невідомою аж до 1988 року, коли поблизу Марселя був виявлений браслет з ім'ям льотчика і його дружини. Залишки літака були підняті в 2004 році, але їх дослідження не дало відповіді на питання про те, як саме загинув Антуан де Сент-Екзюпері.

                                             Маленький принц                                                      

                                                

                                                             Планета людей 

        

                                                               

                                                            Військовий льотчик

                                                               

                                                             Лист до заручника

                                                             Нічний політ

                                                             

       Пізнай себе, свій рід, свій народ…

Без сім’ї і свого роду – немає нації, народу.

„У храмі родини мати – це віра, батько – хліб, а діти, то майбутнє роду”.

„Сім’я – це цілюще джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави”.

„Сім’я – це міцне коріння, з якого виростають такі ж гілки, нев’янучі квіти і плоди”.

Україна – це наша родина, тому що основною клітиною нашої нації є саме родина. Український народ складається з родин, малих та великих, дружніх і працьовитих.

Спільна українська родина – це творець і зберігач українського роду, культури, моралі. Родина -  джерело продовження роду. Мабуть, не випадково наш герб символізує триєдиність – людини, родини, нації.

Кожна людина  завжди з великою повагою і душевним трепетом згадує те місце, де промайнуло її дитинство… Завжди залишаються у кожної людини сердечні зв’язки з тією родиною, із якої вона вийшла у метушливий світ.

Щасливі ми, що народилися і живемо на такій чудовій, мальовничій землі, - у нашій славній Україні. Тут жили наші предки, живуть батьки, тут корінь українського народу, що сягає сивої давнини.

Сім'я – одна з найдавніших форм спільності людей. Вона виникла набагато раніше ніж класи, нації, держава. Сім'я зародилася і формувалася у надрах роду. Шлях розвитку родових відносин і творення сім'ї був досить тривалим. Рідний край, рід, родина, рідня – серцем відчуваємо значущість цих слів у житті кожного з нас.

„Родина", „рід” - які слова святі,

Вони потрібні кожному в житті,

Бо всі ми з вами – гілочки на дереві,

Що вже стоїть віки.

Це дерево – наш славний родовід,

Це батько, мати, прадід твій і дід.

У давні часи українці жили великими сім'ями (дворищами), які складалися із трьох-чотирьох поколінь. Про таку сім'ю складали приказку: „У нашого Омелька невелика сімейка: тільки він та вона, та старий і стара, тільки Сидір та Нестірко, та діток шестірко, та батько та мати, та їхні три брати”.

Але починаючи з XVIII століття, великі патріархальні сім'ї розпадаються на малі, тобто такі, що складаються з батьків та дітей. Молода сім'я згідно із звичаєвим правом не вважалася сім'єю, доки в неї не з'явиться дитина.

Очевидно, мало хто знає, що в давнину наші прадіди уявляли життя людей на Землі як велетенське Дерево Роду. За тогочасним світобаченням людина існує лише в роді, для того роду і через рід. Кожен повинен знати своє коріння. Дехто міг нараховувати сім або й більше колін свого роду (коліно – це одне покоління).

Наприклад, перше коліно – я, друге – батько та мати, в третьому коліні маємо два дідуся і дві бабусі, в четвертому – 4 прадіди та 4 прабабці, в п’ятому – 8 прадідів та 8 прабабусь, в шостому – 16 пращурів (прапрадід) і 16 пращурок, в сьомому нараховуємо 32 пращури та 32 пращурки. Оце і є дерево роду. В його верхів’ї розгалужується 32 гілки материнських та 32 – батьківських. Всього ж у верхів’ї дерева розгалужуються 64 гілки. 64 гілки має і кожна окрема галузка – батьківська та материнська. Число 64 є сакральним і в міфології знаменує Всесвіт.

Основні характеристики дерева роду:

священні знаки та символи роду, одяг; імена предків, мова; віра та світогляд;

обряди та звичаї; рід занять предків; харчування та напої предків; історичні та міфологічні перекази, легенди, думи, пісні.

Люди завжди берегли пам’ять про своїх прадідів.

„З родини йде життя людини”, - говорить народна мудрість. В родині, сім'ї людина робить свої найперші кроки, звідси вона виходить у широкий світ. У сім'ї вона навчається любові та добра, шанувати свій рід, свою землю, берегти пам'ять свого роду.

Корені кожного з нас починаються з батьківської оселі, взявши у спадок усе найкраще – мамину пісню, чистоту мови, свята, пісні, казки, прислів’я, ігри, іграшки, родинні реліквії, взаємодопомогу, взаємоповагу, любов до отчого краю, святе ставлення до родовідних традицій і обрядів.

Кожна людина є частиною великого роду, з яким нерозривно пов’язане її життя, її доля. І тому всім треба берегти пам’ять про своїх прадідів, про свій рід та родину.

Вдумаємося в слово «рідний»… Воно пов’язане з родом, з народженням. Рідний тобі – це не лише близький, а ще й одного роду. Ми кажемо „Мої рідні”, коли говоримо про сім’ю. Це найдорожчі нам люди, які люблять нас понад усе, жаліють, тому що ми для них теж рідні.

 Сім'я є осередком тепла і любові для дитини, дає їй перші уявлення про доброту, культуру поведінки, моральність. Тому так важливо, щоб у родині панували злагода, повага до всіх її членів.

Сім’я об’єднує людей у родинне гніздо. Це вузол, яким зв’язані всі члени родини, батьки та діти. Сім’я – як сонце, як небо, як вода, як повітря, як сама земля-годувальниця.

В усіх народів, в усі часи жінка-мати була берегинею, янголом-охоронцем домашнього вогнища.

Мамо! Ти моя сила, віра, наснага,

Ти – моє щастя, ти – моя слава.

Кожного дня крило твоїх рук

Горе і біду розрадить навкруг.

Люба матусю, ти ніжність моя,

Лиш на тобі тримається наша сім’я.

Мама! З її серця б’є великим невичерпним джерелом безкорисна любов до своїх дітей. Усе її життя – це терпіння, безмежна самопожертва, пробачення провин.

Мама, мати, матуся, ненька… Ці слова зростають з нами тихо, як зеленіють дерева, сходить сонце, розквітає квітка, як гладить по голівці рідна материнська рука. І так само тихо вона торкається вуст промінчиком маминої усмішки і лагідністю її очей, листочком вишні, промінчиком сонця, пелюсткою квітки і радістю веселки, теплою ніжністю руки і вечірньою молитвою.

Мама – перший учитель і друг, найближчий і вірний порадник, берегиня сімейного затишку, вірна дружина, захисниця своїх дітей.

Багато гарних слів сказано про наших матерів. А батько? Хіба він не найближчий і найдорожчий? Ми добре розуміємо, що хоча зовні наші тата часом суворі, вимогливі, але в душі вони добрі, ласкаві й ніжні. Чоловіча вдача не дозволяє їм показати себе.

Батько в Україні завжди був головою сім’ї. Від батька починався і продовжувався рід. У родині його шанували, з ним радилися, до нього зверталися за допомогою.

Батька – цеж та тверда рука, на яку можно сміливо спертися. Роль чоловіка-батька визначається його відповідальністю. Справжній чоловік мусить бути відповідальним за себе, свою сім'ю, роботу, свій народ. Батько – основний годувальник сім'ї. Він повинен навчати своїх дітей, особливо хлопців, різних ремесел. Здавна головою родини був батько. Його слово було вагомим і авторитетним. Що наказав батько – те виконується беззаперечно. Батько – це і господар, і воїн, і люблячий чоловік.

Усе в житті міняється і в’яне,

Усе мина, відходить назавжди.

Лиш батьківська любов ніколи не зів’яне,

Лиш татові слова зі мною назавжди.

Твоє добро святе і людяність велика,

І відданість землі і совість у душі…

У народі кажуть, що дитину треба любити так, щоб вона про це не знала. Саме такою є батьківська любов  - стриманою.

Роль батька у вихованні дітей особлива. Кожній дитині хочеться, щоб її батько був людиною сильною, справедливою, яскраво виявленою, мав почуття відповідальності. Якби кожен батько зрозумів, як переживають за нього діти, приймаючи його невдачі та падіння, як особисте горе!

Кожен повинен зрозуміти просту істину – щоб не втратити духовної культури, ми мусимо починати з першооснов і повертати історичну пам’ять.

Людина без пам’яті своїх предків самотня, їй немає звідки черпати сили для життя. Людина без роду – як листок, відірваний від дерева. Чим більше і пишніше родовідне дерево, тим у людини сильніший рід, їй ніщо в житті не страшне.

Кожна нація, кожен народ має свої звичаї, що виробилися упродовж багатьох століть і освячені віками. Звичаї народу – це ті прикмети, за якими розпізнається народ не тільки в сучасному, а й у історичному минулому. Звичаї – це ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональних справах.

У нашого народу здавна живе добра і благородна традиція – підтримувати теплі родинні взаємини, долати разом незгоди. І все це робиться насамперед заради дітей, щоб виховати в них кращі родинні почуття.

Все, що залишилося на згадку від старших поколінь, - їхня мудрість, поради, хатні речі, які вони зробили чи придбали, - оберігають кожного з нас і називаються оберегами.

Ми в своїх родинах свято бережемо українські костюми наших прадідів і прабабусь, картини, вишивки бабусь, дерев’яні вироби дідусів, бойові і трудові нагороди членів родин, фотоальбоми батьків про службу у Збройних Силах, весільні фотографії.

Листи… Фотографії… Грамоти… Старі речі… Це наша пам’ять. Завдяки збереженню найдрібніших згадок про своїх рідних і передачі їх дітям, не перерветься ланцюжок пам’яті, який з’єднує кілька поколінь. І чим міцніше буде цей ланцюжок, тим міцніше буде наше коріння, тим міцніше стоятиме на своїй землі наш народ, наша Україна.

 У родині, сім’ї діти отримують естафету досвіду поколінь, яку вони мають нести далі, щоб передати своїм дітям, майбутньому. Діти наслідують дорослих, копіюють їх, орієнтуються на їхню поведінку щодо виховання. Тож недарма у народі кажуть: «Від доброго дерева – добрий пагінець одійде, від добрих батька й матері піде й добра дитина.»

В щасливі і сумні години,

Куди б нам не стелився шлях,

Не згасне вогнище родинне

В людських запалених серцях.

Це край, де народилась і живу

Вдалині за річкою срібний зорепад

  І вином порічковим всіх частує сад,

Літньою долиною йду не поспіша

  Вишнею й калиною втішена душа.

Це край, де я родилась і живу,

            Де все для мене рідне — не байдуже,

Де зірка з неба впала у траву,

           Щоб ти мене побачив милий друже.

Це край моєї втіхи і сльози,

               Із рідним словом, з рідними піснями

  Тулюся до вкраїнської краси,

         Бо це взяла від батька і від мами.

        Пахнуть луки травами, пахнуть до знемог

          Грішне разом з праведним в силуетах двох,

    Музика над тишею, хоч на струнах грай

І душа утішена — це мій рідний край!

                                                                                Наталя Май

        Неповторний, прекрасний, славетний Зіньківський край. Здавна славиться своїми хлібами та мальовничою природою. Принаймні чотириста років існує на українській землі місто Зіньків - місто волелюбивих козаків, працьовитих ремісників та селян, відомих вчених та талановитих митців. Більше чотириста років сходять зорі над містом, що стало свідком багатьох історичних подій, тисяч людських доль, символічним утіленням долі України, бо разом з нею перегортало трагічні й радісні сторінки життя її гордого нескореного народу. 

  Місто Зіньків було засноване на берегах річки Ташані чотири століття тому, і перша згадка про поселення датована 1604 роком. У 1648 році місто отримало статус сотенного містечка Гадяцького полку. У 1661-1662-х роках Зіньків став центром Зіньківського полку. До Зіньківського полку належали Бірки, Веприк, Гадяч, Грунь, Ковалівка, Комишня, Котельва, Куземен, Лютенька, Опішня, Рашівка.

У 1708 році, під час шведської війни з Росією, військо Карла ХІІ підійшло до укріплень містечка. Шведський король хотів мирно  взями невелике містечко, та це йому не вдалося. Тоді Карл ХІІ наказав спалити передмістя. Після запеклих бойових дій шведи захопили місто. За деякими даними, Карл ХІІ зустрів новий 1709 рік у Зінькові. 

У 1763 році місто стало повітовим містечком Гадяцького полку. З кінця ХVІІ століття Зіньків перебував у складі Полтавської губернії. У 1768 році зіньківчани брали участь у гайдамацькому русі. У 1768 році Зіньків стає повітовим містечком Чернігівського намісництва. Дістає міське положення і право, герб і печатку. 

Пройшовши непростий історичний шлях місто набуло своєї особливої самобутності й унікальності, стало осередком духовності і культури Зіньківського краю.  Героїчне минуле, насичене звитягою трудових буднів сьогодення, неоціненні скарби історичної спадщини пращурів. Дивовижна історія міста Зінькова змушує замислитися над тим, хто ми, чийого роду діти, що віддали батьки нам у спадок і що залишимо ми наступним поколінням. Як у кришталево чистих джерелах відзеркалюються минувщина і сучасність, велика любов до своєї рідної землі і безмежна гордість за справи, що ніколи не загубляться у вирі подій, а й через десятиліття матимуть добру славу.  Покоління за поколіннями жителі самовіддано дбали про свою малу батьківщину захищали її, відбудовували спільною працею, присвячували їй свої набутки.   Споконвічні трудові традиції успішно продовжують наші сучасники, засвідчуючи ділову енергію, свій великий потенціал.  У міста особливий внутрішній світ і особливі відносини. Щороку місто оновлюється у запашному квітуванні  троянд та петуній і постає ще красивішим та ошатнішим.

Сучасний Зіньків -  це красиве й ошатне місто з виробничим, економічним та науковим потенціалом, розвинутою соціально-культурною сферою. Місто зберігаючи свою історичну самобутність успішно живе і розвивається. Помітні досягнення у народногосподарському комплексі є вагомим внеском у загальну справу збагачення регіону. 

Людина у пошуках прекрасного

Мистецтво зародилося в первісному суспільстві і було представлене малюнками в печерах, різьбленням на кістці та камені, ритуальними танцями тощо. Завдяки особливостям свого впливу на людину мистецтво стало однією з найважливіших складових частин духовної культури суспільства.

Художня обробка речей і знарядь праці, будівництво житла започаткували розвиток архітектури та декоративно-ужиткового мистецтва. Серед основних візуальних мистецтв Західної Європи протягом багатьох століть залишалися живопис, скульптура і графіка. У мистецтві ісламу основним був орнамент, оскільки було заборонено зображати живих істот. У деяких культурах маски, татуювання, кераміка і металеві вироби були основними формами образотворчого мистецтва.

Буття людини і навколишній світ відобразились у танцях, музиці, співі. Мистецтво слова, існуючи спочатку в усній формі оповідей, міфів, епосу, з виникненням письма розвинулося в художню літературу. Науково-технічний прогрес уможливив появу таких форм мистецтва, як фотографія і кіно, а з появою комп'ютерних технологій — так званих, медіамистецтв.

Традиційно види мистецтва поділяються за способом втілення художнього образу

-  просторові мистецтва — архітектура, скульптура, живопис, графіка, художня фотографія, декоративно-прикладне мистецтво та дизайн;

-                часові мистецтва — радіо, музика, література;

-   просторово-часові — кіномистецтво, театр, танець, циркове мистецтво, відеогра тощо.

Ця класифікація не є універсальною, оскільки з появою писемності й нотної грамоти мистецтво слова й музика набули графічних зображень. Також в мистецтві слів зображення літер набуло самостійного естетичного значення – мистецтво каліграфії в Східних цивілізаціях.

Естетичні принципи й можливості видів мистецтва

Література, поезія, скульптура, музика, живопис — це дуже близькі одне одному види мистецтва, як сестри чи брати.

Зображувальне мистецтво – вид творчої діяльності, що відтворює дійсність за допомогою образів, що сприймаються за допомогою зору. Об'єднує живопис, графіку, скульптуру, каліграфію.

Живопис – вид образотворчого мистецтва, твори якого формуються з допомогою фарб, що наносяться на тверду поверхню (основу). Поділяється на станковий живопис та монументальний. До монументального живопису відносяться фреска, мозаїка, вітраж, що, в основному, створюються на історичну, релігійну або міфологічну тематику. Станковий живопис поділяється на портрет, пейзаж, натюрморт, картини на побутову тематику. Панорама відноситься до монументального живопису, але влючає в себе й елементи станкового живопису.

Графіка – вид зображувального мистецтва, що використовує в якості основних зображувальних засобів лінії, штрихи, плями, що наносяться на папір, картон. Колір може застосовуватися, та грає в графіці додаткову роль. Виділяють станковий малюнок, книжкову мініатюру, журнальну, газетну графіку, прикладну (плакат, реклама), а також комп'ютерну графіку.

Скульптура – вид образотворчого мистецтва, твори мають об'ємний вигляд, в якості матеріалу використовують мармур, бронзу, глину, лід і т.д. Рельєф – скульптурне зображення, розташоване на плоскості (виділяють горельєф та барельєф). Головні жанри скульптури – портрет, історичні, міфологічні, релігійні зображення, анімалістичний жанр. Виразні й зображувальні засоби скульптури – світло й тінь.

Архітектура – це мистецтво проектувати та зводити будинки, споруди та їх комплекси, котрі організують матеріальне просторове середовище життєдіяльності людей відповідно до призначення, технічних можливостей, суспільно-значимих ідей і відповідно до законів краси. Засобами вираження змісту тут виступають: співвідношення об'ємів, ритм, масштаб, пропорції, композиція, фактура та колір матеріалу. Склалися три основних різновиди архітектури: архітектура об'ємних споруд, ландшафтна, містобудівництво. Основними архітектурними стилями, що склалися історично, є антична ордерна архітектура, романська, готична, архітектура Відродження, бароко, класицизму, модерну, функціоналізму.

Музика – вид мистецтва, в якому засобом втілення художніх образів є окремим образом організовані музичні звуки; реальність, що захоплено в емоційних переживаннях й передано через музичні звуки, в основі яких закладено узагальнені інтонації людської мови. Основними елементами є лад, ритм, темп, гучність, тембр, мелодія, гармонія, поліфонія. Музику поділяють на світську й духовну, на інструментальну й вокальну. Музика розділяється на роди й види: опера, симфонія та ін.; на жанри – пісня, хорал, марш, сюїта, соната та ін. Музика безпосередньо впливає на почуття людини.

Мистецтво слова

Слово активує всі чуттєві реації, може імітувати відчуття, та в цей же час слово має абстрактне значення. Коли слово промовляють, воно набуває й звукової образності, звукопис може слугувати й опису візуальних образів. Поет, письменник може створити художній образ кількома деталями.

Роди й жанри художньої літератури: епос (поема, епопея, легенда, казка, дума), лірика (гімн, ода, елегія, мадрігал, епіграма, епітафія) й драма (філософська, історична, любовна і т.д.). Деякі жанри складно віднести до одного з родів літератури (балада, байка – в них головна дія, проте важливу роль грає й настрій). В епоху класицизму літературні жанри поділялися на "високі" (епопея, ода, трагедія) та "низькі" (бурлеск, драма, комедія). В радянський період "вищим" жанром вважався роман-епопея.

Хореографія, танець – вид мистецтва, у якому основними засобами створення художнього образу є динамічні рухи та пози людського тіла, поетично осмислені та організовані в просторі і часі. Танець безпосередньо пов'язаний із музикою, утворюючи з нею єдиний музично-хореографічний образ. Музично-ритмічні виразні рухи людського тіла (доповнювані пантомімою, спеціальними костюмами та речами) дозволяють розкривати характери, почуття та думки людей. У танці особливо яскраво втілюється національний характер народу, дух епохи. Розрізняють танець побутовий (народний, бальний) та сценічний. У європейському мистецтві велика роль належить класичному танцю, система якого розроблена у XVII ст. у Франції. У XVI-XVII ст. спочатку в Італії, а потім у Франції на основі придворних танців створюється балет.

Фотомистецтво, художня фотографія – вид образотворчого мистецтва, твори якого створюються засобами фотографії. Воно склалось на рубежі XIX-XX ст., його основними засобами виразності є вибір ракурсу, композиції, емоційно-смислове використання фототехніки. Фотографічним образам сучасного фотомистецтва притаманна особлива "співжиттєвість", вони сприймаються як об'єктивні свідчення про життя.

Театр – форма виконавчого мистецтва, в якому головним засобом виразності є акторська гра (актор втілює задум постанови). Театр – вид колективної творчості, що об'єднує зусилля режисера, драматурга, акторів, художників, костюмерів і т.д. (Як називається твір театрального мистецтва?) Твір театрального мистецтва – це спектакль. Театр поділяється на комедію (любовна, соціальна, сатирична, comedia del' arte), трагедію й драму (історична, любовна, психологічна, документальна, політична, філософська).

Кіномистецтво – синтетичний вид мистецтва. Поява кіномистецтва зумовлена досягненнями науки й техніки в області оптики, хімії, електро- й фототехніки, фізіології зору (відкриття можливості сітківки ока на 1/10 секунди зберігати зображення).

Кіно захоплює життя в усьому його естетичному значенні. Час є засобом виразності для кіно. Основи художньої мови кіно – монтаж, ракурс (зміна кута зору на подію, що фіксується кінокамерою), план (загальний, середній, крупний).

Кіно поділяють на документальні й художні. Жанри художнього кіно – кінокомедія, драма, мелодрама, епопея.