«Сивий
голуб українського гумору»
(до 135-річчя від дня
народження Остапа Вишні)
Літературна вітальня
Остап
Вишня (Павло Губенко) (1889–1956) –
український письменник, новеліст, класик сатиричної прози XX століття, народився 1 (13) листопада 1889 року на
хуторі Чечва біля села Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині (нині –
Охтирський район Сумської області) в багатодітній селянській сім’ї відставного
солдата Михайла Кіндратовича Губенка та його дружини – Параскеви Олександрівни.
Батько
працював на поміщика, а мати поралась коло дітей – їх було 17, та по домашньому
господарству. Павло ріс шостою, допитливою й мрійливою дитиною, рано навчився
читати і пішов до початкової школи, коли йому ще не виповнилося 6 років. Пізніше
закінчив двокласну школу у Зінькові, мріяв стати вчителем, але через брак
коштів його відправили до Київської військово-фельдшерської школи, оскільки
навчання там було безкоштовним. Відомо, що він закінчив її у 1907 році і
працював фельдшером спочатку в армії, а потім – у хірургічному відділі лікарні
Південно-Західних залізниць. Ризикуючи своїм життям, особисто працював у
поїздах, переповнених тифозними хворими, допомагав їм чим міг, а ще - смішними
анекдотами, які сам складав і майстерно розповідав. Працюючи в лікарні,
старанно займався самоосвітою, склав екстерном іспит за гімназію і в 1917 році
став студентом історико-філологічного факультету Київського університету. Але
революція 1917 року і початок громадянської війни не дозволили йому продовжити
здобувати освіту.
Навесні
1920 року Губенко приїхав до Києва, де його заарештували «за активну
громадянську діяльність у період УНР». Наступного року, не виявивши
«компромату», Павла Губенка випустили із в’язниці.
У
квітні 1921 року він почав працювати в республіканській газеті відповідальним
секретарем «Селянської правди». 22 липня 1921 року у цій газеті під фейлетоном
«Чудака, їй-богу!» вперше з’явився підпис «Остап Вишня». З того часу розпочався
період активної творчості і систематичних виступів письменника у пресі.
Відомо,
що він брав участь у діяльності літературних об’єднань «Плуг» і «Гарт», в
організації та редагуванні перших номерів журналу «Червоний Перець». У 1922
році Остап Вишня написав близько 80 усмішок і фейлетонів, в 1923 р. – понад 270.
У 1924 році видав 9 збірок своїх творів, а в 1929 році – 28. У 1926 році Остап
Вишня опублікував збірку «Українізуємось». Згодом, за три роки вона була
перевидана 5 разів.
23
грудня 1933 р. Остапа Вишню знову заарештували. Вийшов на волю письменник лише
через десять років.
У
наступному році він повернувся до літературної роботи, надрукувавши в газеті усмішку
«Зенітка», яка обійшла усі фронти і часто звучала по радіо. У постаті діда
Свирида - головного героя твору, письменник показав кращі риси народного
характеру.
Остап Вишня вважається засновником нового жанру в українській літературі - усмішки. Його гумористичні твори були надзвичайно популярними серед народу. Задля того, щоб читати Вишню, багато неписьменних селян прагнули ліквідувати свою неграмотність, а русифіковані робітники та службовці вчились читати українською мовою.
Він
був проникливим психологом, умів вловити химерну гру в людині таких комплексів,
як страх, заздрість, задавакуватість, брехливість, наївність, цікавість,
жорстокість, любов Такі твори Остапа Вишні, як «Перший диктант», «Як ми
учились», «Зенітка», «Мисливські усмішки» введені у програму з української
літератури у школах. КЗ « ЗПБ»
Зіньківської міської ради запрошує у відділ обслуговування дітей, де можна взяти
та прочитати книги нашого земляка.
У
1955 році судовими органами СРСР Остап Вишня був реабілітований. Через рік, 28
вересня 1956 року, письменник помер від серцевого нападу.
Йому
випала доля гумориста-мученика - аж до самої смерті, і навіть після десятилітньої
каторги він не переставав «усміхатись». У одному з передсмертних записів у
своєму щоденнику він занотував: «Все життя гумористом! Господи! Збожеволіти
можна від суму!» І далі, як підсумок свого життя і праці: «Мало я зробив для
народу! Мало! Хотілося б більше, але що я можу зробити… Ой, як буде комусь
соромно за мої страждання! Ой, як буде!».