понеділок, 27 липня 2020 р.

Лялька-мотанка - обереги у свою оселю





Про українські рушники та вишиванки знають повсюди і в
Україні і далеко за її межами, а от про ляльку-мотанку подекуди не знають нічого. Прекрасно що традиції створення та використання таких ляльок збереглися та продовжують відроджуватися. Мотанки давні родинні обереги українців. Такі ляльки уособлюють собою єднання сімейних зв’язків поколінь.
Перші вузликові ляльки-мотанки, зявилися приблизно 5 тисяч років тому. Мотанка – символ добра та благополуччя, символ надії на краще та сильний сакральний предмет. І зовсім не має значення чи створилася лялька на швидкоруч для забавки дитині, чи як важливий оберіг чи подарунок до свята.
Сама назва ляльки-мотанки походить від поняття «мотати», а загальний вигляд такої ляльки представляє собою фігурку людини, як правило жіночу або дитячу, виготовлену зі шматків тканини. Частини тіла такої ляльки з’єднувалися вузликами. Кожна така лялька, була тай лишається унікальним витвором майстра, звісно в давні часи лялька мотанка виконувала важливу функцію оберега та талісмана для родини. Інколи для позначення ляльки використовується поняття «кукла» проте використання цього поняття не є правильним не лише з точки зору правопису, ай базуючись на тому що «куклой» наші предки називали жмут колосся, що лишався край поля та прикрашався стрічками та квітами, лишали це колосся аби урожай наступного року був кращим ніж цього.
З історичних джерел відомо що перші прототипи мотанок на території україни з’явилися на стоянці в Чернігівській області. Древні ж греки використовували такі ляльки як жертву для свого пантеону богів. Мотанки в різних варіаціях зустрічаються в багатьох світових культурах.
Особливості та традиції створення ляльки мотанки
Загалом процес створення ляльки майстрині називають «кутанням» і це не дивно, адже він дуже схожий на сповивання маленької дитини. Задля того аби готова лялька виглядала гарно та яскраво в давнину шматки тканини підфарбовували та розмальовували натуральними барвниками. Тряпчана основа мотанки символізує дух та мудрість предків. Якщо подивитися на загальний вигляд таких іграшок, то мотанки мали гарно виражену голову, а тулуб, руки та ноги мають більш схематичний вигляд. Разом з тканиною використовували й інші натуральні матеріали, наприклад льняні нитки, з них виготовляли волосся. Як такового виразу та звичних рис обличчя лялька не мала. На лицях деяких вишивали або викладали нитками хрест – давній символ сонця у слов’ян. Точного визначення чому ляльки-мотанки не мали вражених обличь немає, однак більшість вчених та дослідників сходяться в думці що очі такі собі «двері» між реальним та потойбічним. Не доброго ока завжди боялися, а ще побутувало переконання що саме через очі в ляльку може підсилитися усяка нечисть.
Особливими українські мотанки також робить й той факт що лише жіночі образи та інколи дитячі. Чоловічі ж образи простежуються лише як доповнення до ляльки, зазвичай це були. Така особливість обумовлена важливим місцем жінки в світосприйнятті предків та уособленням у образі ляльки язичницької богині родючості - «Донди».
Лялька-мотанка, чи не єдина представниця світу іграшок, яка не ніколи не має власного імені. Вважалося що даючи ім’я ляльці можна або потривожити душі померлих родичів або накликати нечисть в будинок. В українській культурі мотанки виступає символом родючості, достатку та оберегом для родини. Такі ляльки дуже часто ставали справжніми сімейними реліквіями та передавалися з покоління в покоління. Також такі ляльки часто використовуються в весільних обрядах та дійствах.
Поряд з обрядовими та обереговими ляльками часто створювали й практично їстівні ляльки. Виготовляючи таку ляльку жінка вкладала в неї жований хліб та використовувала таку іграшку як забавку та соску для немовлят. Загалом серед мотанок виділяють три групи ляльок: немовлята, наречені та ляльки-берегині.
В сучасних умовах мотанки, нажаль, втрачають той глибокий, трошки магічний та сакральний зміст. В переважній більшості їх використовують як колоритний елемент інтерьеру, звичний сувенір. Вплив новітніх технологій спостерігається у сучасних ляльках-мотанках та більшість майстів починають використовувати різноманітні матеріали орієнтуючись лише на власні вподобання.
Ознаки справжньої української мотанки
Справжня мотанка виготовляється без використання швів. Виготовляючи лялько майстри намотують або закутують, а для кріплення використовують стрічки та нитки, якими просто обмотують деталі та фіксують їх вузликами. При виготовлення дотримуються головного правила - лялька повинна мати хрестоподібний вигляд. Загалом створення такої ляльки може перетворитися на захопливе заняття для дорослих та дітей а результат допоможе відтворити рідні традиції та створити унікальний оберіг чи сувенір.
Голову ляльки формують з невеличкого клаптика тканини, в середину якого вкладають кульку з ниток, інших клаптиків чи вати. Таку заготовку голови обмотують хрест на хрест нитками, символічно зображуючи лице ляльки. Тулуб з головою з’єднують також нитками, туго обмотуючи ними тільце ляльки від голови до низу та перпендикулярно тулубу формуючи тим самим руки мотанки. З підручних матеріалів виготовляються одяг, прикраси та головні убори чи зачіски. Тут варіації обмежуються лише фантазією авторів.
Як би там не було, проте мотанка все ж зберегла в собі певні сакральні знання та силу. Такий сувенір, особливо виготовлений власними руками, може стати родинним оберігом та родинним спадком, котрий ввібрав в себе вікові знання та вірування.
Лялька-мотанка: історія виникнення та традиції виготовлення>

понеділок, 13 липня 2020 р.

      Лялька – мотанка – подорожниця своїми руками





Добрий день, шановні гості.
Сьогодні я хочу познайомити вас з лялькою, старовинною лялькою – мотанкою. Чому називають її так – як ви гадаєте ? Лялька – мотанка від слова мотати, в'язати, змотувати, зв'язувати. Лялькам – мотанкам дуже багато років. Перші ляльки знайшли на території України біля м. Мізина на Черкащині. Досліджуючи історію ляльки - мотанки археолог Вікентій Хвойка у 1893 році відкрив залишки давньої цивілізації біля селища Трипілля. Саме з цього регіону і починається історія ляльки – мотанки, як найдавнішої ляльки українських дітей.

Ляльки мотанки поділялись на ігрові, обрядові, оберегові.

Традиційна народна лялька відрізняється від сучасної своєю умовністю. У традиційній культурі, лялька, використовувалась не тільки для дітей, але і у багатьох обрядах. Її наділяли магічними властивостями вважаючи її, оберегом.
У народі нічого не робилося просто так. Все було символічно. Йдучи, мітлою підпирали двері – будинок нею оберегали. Доріжку витрясали, від негод позбувалися.
В залежності від того для чого призначалася лялька, її вид і спосіб виготовлення були дуже різними. Вони можуть бути виконані з різних природних матеріалів. Це могли бути солом'яні або трав'яні ляльки, ляльки набиті крупою чи зерном, тканинні ляльки.
Один з основних ознак оберега ляльок всіх народів світу це – відсутність характерних ознак особи: носа, рота, губ.
Оберегові ляльки мають одну характерну особливість: вони безликі і, як правило, виготовляються без дотику голки.
Безликі ляльки не дозволяють злим силам вселиться в ляльку і творити зло: безокий – не зурочить, безрота – не обмовить. З давніх - давен клали в колиску немовляти лялечку – закрутку, щоб та оберігала її від переляку. Тканинна лялька виховувала в дитині ласкаве, небоязливе ставлення до світу. Ляльки виконували різні функці: нерозлучників дарували молодим на весілля; покосницю –зкручували в перший день косовиці і дарували підрослим дівчаткам, залучаючи їх до праці дорослих.
У цьому майстер -класі я вас хочу познайомити з лялечкою оберегом
«Подорожницею» .

У давнину таку лялечку робили для від'їжаючих. Ця лялечка – оберіг подорожньому в дорозі. Лялечка дуже маленька, повинна поміщатися в долоні або в кишені. Робиться без участі голки. У вузлику у ляльки крупа, щоб подорожній не відчував у дорозі потреби та ниточка, щоб не заблукав і обов'язково знайшов дорогу додому, монетка, щоб водилися гроші.


А зараз я пропоную вам зробити ляльку - мотанку своїми руками. Нам знадобиться : тканина біла – клаптик 15х15 для голови, тканина кольорова – клаптик 15х15 для тулуба, клаптик 15х6 - для рук.

Стрічка кольорова - 10 см

Кольорова тканина для спідниці - 17 см

Кольорова тканина трикутничком половина квадрату 14х14 см для косинки.

Кольорова тасьма на фартух - 6 см

Клаптик кольорової тканини на мішечок 7х7 см

Ножиці

Нитки швейні: білі, червоні, зерно, вата, монетка.

А щоб у нас вийшло все добре давайте промовимо один одному такі слова – «В тебе все вийде!». Розпочнімо!

По центру білого клаптя тканини викладаю кульку бавовни.

Згинаю білий квадрат навпіл по діагоналі, а потім формую голову ляльки -Подорожниці, обертаючи тканина навколо бавовняної кульки так, щоб на місці майбутнього обличчя ляльки не утворювалися складочки і заломи.
Закріплюю тканину, виконавши під головою ляльки кілька тугих витків нитку надійно зав'язую, залишивши довгі «хвостики» для кріплення інших деталей оберега.

Накладаю стрічку так, щоб вона не закривала обличчя ляльки, а її вільні кінці розташовувалися вздовж тулуба лялечки.
Примотую стрічку до шиї ляльки і закріплюю нитку кількома вузликами.
Для виготовлення рук ляльки - Подорожниці шматочок білої тканини розміром 15х6 см повертаю в довгу трубочку, підігнувши край клаптя так, щоб зріз виявився всередині деталі.
Руки ляльки  - Подорожниці повинні бути досить довгими. Так щоб прикріплений до них згодом вузлик майже торкався землі. Враховуйте це при зміні наведених розмірів деталей.
Ручки ляльки примотую в області шиї залишившимися кінцями нитки. Кінці нитки надійно зав'язую.

Червоною ниткою в декілька складань намотую хрест під головою Подорожниці, фіксуючи всі прикріплені раніше деталі.
На лицеву сторону на середину кладу клаптик для спідниці, фартук, кольорову стрічку. На стрічку обличчям кладу ляльку і загортаю у тканину-спідницю. Прив'язую до тулуба спідницю ниткою.

Опускаю, вивернувши на лицьову сторону, спідницю і ручки ляльки.

Надлишки тканини, з якої зроблені голова і тулуб ляльки - Подорожниці, що визирають з - під спідниці, зрізаю ножицями.

Подорожница завжди тримає в руках вузлик. Що ж в ньому лежить? Найчастіше удавнину це були – жменя рідної землі або зола з домашнього вогнища. Адже в дорозі завжди приємно згадувати про рідний дім і мріяти про повернення. А пізніше почали класти Ляльці –  Подорожниці увузлик трохи зерняток, щоб не голодувати в дорозі; монетку, щоб у подорожі не перевелися гроші й довгу червону ниточку, щоб знайти зворотну дорогу і неодмінно повернутися додому.
Всі ці нехитрі, але дуже потрібні в дорозі кожному подорожньому, пожитки складаю в яскравий клаптик тканини розміром 7х7 см.

Зав'язую вузлик ниткою. Не відрізаючи кінців нитки, примотую мішечок до рук ляльки - оберега.

І лялька - оберіг подорожниця готова!

Обов'язково покладіть в сумочку чи подаруйте дорогій людині, щоб вона її оберігала в дорозі, і вона завжди пам'ятатиме про вас!!!

Ляльку подорожницю
У дорогу ти візьми
Держить подорожниця
Горстку рідної землі
Як любляча мати
Молиться і жде
Нехай дорога довга
Радість принесе.

неділя, 12 липня 2020 р.

         Людина починається з добра


Для краси народжується квітка,
Для родин народжується рід,
Для польоту – лебідь і лебідка,
А людина для добра і щастя.     

Сьогодні друзі ми поспілкуємось віртуально про найцінніше, вічний людський скарб – доброту.
Крім доброти, у світі є й інші людські почуття, вічні цінності людини: любов, повага, чесність, милосердя, взаємодопомога. Їх не придбаєш у магазині, їх ні в кого не позичиш, їх просто можна виховати і виростити в собі. Кожному під силу навчитися бути добрим, людяним, милосердним.
Вічливість, щедрість, делікатність, уміння дотримуватись даного слова, правдивість - це такі людські чесноти, які повинна мати кожна людина.
-Яку людину називають доброю?
-Про кого можна сказати, що щедра людина?

«Мудрець сказав: живи, добро звершай
Та нагород за це не вимагай.
Лише в добро і вищу правду віра
Людину відрізня від мавпи й звіра.
Нехай ця істина стара:
Людина починається з добра.»

-Чи можна людині, яка зробила добро, вимагати за це винагороди?
-З чого ж починається людина?

Не залежить доброта від зросту,
Не залежить доброта від віку.
Доброта з роками не старіє,
Доброта, як сонце, гріє.

Казка «Добро і Зло».

 В одній країні жили Добро і Зло. Добро намагалося зробити світ добрішим, щоб люди любили й одне одного, і братів наших менших.
Добро приходило на допомогу без нагадувань і благань. Нікому не робило боляче ні словом, ні діями, ні думками.
Але Добро не могло в одну мить перемогти Зло та його слуг - Жорстокість, Байдужість, Заздрість, Лінь, Підступність.
Добро кожного ранку сіяло насіння доброти в дитячих серденьках.
Чому в дитячих?
А тому, що тільки в маленькому дитячому серці здатне прорости будь-яке насіння. Кожна насінинка може розквітнути чарівною квіткою, зробивши серце дитини добрим, ласкавим, ніжним. А може, на жаль, зарости чорним колючим чортополохом зі злим, безжалісним серцем. Адже Зло теж не спить. Хоча воно й ліниве, і встає значно пізніше, усе ж устигає порозкидати зле насіння.
Буває, ростуть в одному серці Добро і Зло, борючись одне з одним. Тому діти інколи роблять погані вчинки. Тоді все залежить від самої дитини: яке насіння захоче вона виплекати у своєму серці, те й проросте.
-Що завжди перемагає в казках? Добро.

У казці «Добро і Зло» Зло замість цукру в кухлик із чаєм поклало сіль? (Щоб зробити Добру зло.)
Чому Добро, спробувавши підсолений чай, нічого не сказало Злу, а тільки подякувало за гостину? (Воно виховане й добре.)

Як мудро й тактовно Добро провчило Зло.
-Хто ж перемагає у двобої Добра і Зла?
-Кого цінують люди?
-І тут Зло зазнало поразки. Прочитавши казку ви все зрозуміете.

Що таке добро?
Добро – це життя людини заради інших, щире бажання допомогти, любов до батьків, ближніх, Батьківщини, здатність до самопожертви.
-Як проявляються добро і зло у людському житті?
-Що таке зло?
Зло – це прагнення людини отримати від життя усе, не рахуючись ні з ким, замкнутість і зацикленість на власних проблемах, інтересах, амбіціях.
Послухайте невеличкі оповідання, що потребують великих роздумів.

Розповідь із життя

Якось старенька мати приїхала до свого сина, який жив у місті, привезла різних гостинців із села. Син попросив матір прогулятися містом. Гуляючи, старенька часто зупинялась, щоб перепочити. Вони сіли в сквері на лавку. Син відійшов і сказав, що скоро повернеться. Довго виглядала мати свого наймилішого сина, але він не повернувся. Коли люди питали, як вона сюди потрапила, старенька відповіла, що заблукала. Адже її син учений, він не міг залишити її, запевняла мати. Вона не могла й подумати, що він її залишив назавжди.

-Чи є серце в такої людини? Якщо є, то яке воно?
-Чи достатньо одного розуму для морально вихованої людини?

Святковий обід

Ніна живе у великій родині. Бабуся найстарша: їй уже вісімдесят два. Коли сім’я обідає, в бабусі тремтять руки. Несе вона ложку до рота, ложка тремтить, і з неї капає на стіл.
Незабаром у Ніни день народження. Мама сказала, що на іменини приготує святковий обід. На свято Ніна запросить своїх подруг. Ось і гості прийшли. А Ніна думає: «Це ж і бабуся за стіл сяде, а в неї руки тремтять. Подруги сміятимуться».
Ніна тихенько каже:
- Мамо, нехай бабуся з нами за стіл не сідає.
-Чого?- дивується мати.
У неї руки тремтять. На стіл капає.
Мама зблідла. Вона довго сиділа мовчки. А потім сказала: «Бабуся нездужає. Тому святкового обіду не буде. Вітаю тебе, Ніно, з днем народження. Моє тобі побажання: бути людиною».

Нова учениця

Стояла тиша. Раптом у двері хтось постукав. У клас зайшов директор і сказав: «Сьогодні у нас нова учениця». Всі побачили маленьку дівчинку. Тридцять пар очей дивилися на нову школярку. Дівчинка була горбатою.
В учителя забилося  серце. Він дивився в очі школярам, сам відчував, що в його очах – молитва: «Хай не побачить дівчинка у ваших поглядах, дорогі діти, ні подиву, ні насмішки».
В дитячих очах учитель побачив радість: приїхала нова учениця. Вони дивилися тільки в очі і ласкаво посміхалися.
Учитель сказав: «Її звати Оля. Вона приїхала до нас здалеку. Хто поступиться їй своїм місцем за першою партою? Бачите, яка вона маленька». Всі шість хлопчиків і дівчаток, які сиділи за першою партою, підняли руки і стали просити:   «Я…я..».
Оля сіла за першу парту.

У трамваї

Старенька бабуся їде в трамваї, вона щойно отримала невеличку пенсію і підраховує по дорозі, скільки потрібно заплатити за електроенергію, водопостачання та інші комунальні послуги. Гроші також підуть на злиденний харч, який не дасть померти з голоду. Проте на ліки грошей уже  не вистачає. У цей час двоє зловмисників витягують у неї гаманець. Це помітив контролер. Він підходить і просить показати квитки. Звичайно, квитків у них немає, але за них вступається бабуся: їй шкода дітей, і вона ладна за них заплатити…

-Я пропоную вам придумати закінчення.
-Як ви думаєте, що впливає на гарні і погані вчинки людини?
-Що штовхає дітей на такий шлях?


Бути добрим не легко. Треба менше говорити про добро, а просто постійно його робити.

Не говори про доброту
Не говори про доброту,
Коли ти нею сам не сяєш,
Коли у радощах витаєш,
Забувши про чужу біду.
Бо доброта не тільки те,
Що обіймає тепле слово.
В цім почутті така основа,
Яка з глибин душі росте.
Коли її не маєш ти,
То раниш людяне в людині.
Немає вищої святині,
Ніж чисте сяйво доброти.

 Писав про добро у своїх творах і В. Сухомлинський.


                                     (В.Сухомлинський "Вогнегривий коник")

-Хто зображений на портреті?
-Що ви знаєте про цю людину?
-Які оповідання цієї людини ви читали?
-Чому вчать нас твори В. Сухомлинського? (Кожне оповідання В. Сухомлинського вчить нас бути добрими, чуйними, милосердними до людей, тварин, природи.)

Добро - корисна справа, учинок.
Доброта - чутливість, стан душі людини, що спонукає творити добро.
Запам'ятайте: на добро слід завжди відповідати добром.

                               Оповідання «Доброго вам здоров'я, дідусю!»



Біля школи живе старий чоловік, дід Іван. Немає в нього нікого ні рідних, ні знайомих. Було два сини — й ті загинули на фронті. А дружина померла недавно.
Щодня приходить дід Іван до школи по воду.
- У шкільному колодязі дуже смачна вода,— каже він сусідам.
Як тільки дідусь підходить до колодязя, до нього підбігають діти.
- Дідусю, давайте допоможемо вам витягти води -кажуть вони.
Дідусь усміхається, не встигне й відпочити біля колодязя, як відро вже повне.
- Доброго вам здоров’я, дідусю! - щебечуть діти. Ці слова звучать для діда прекрасною музикою. Від них на серці стає тепло й радісно.
Ось і зараз вийшов дід Іван з хати та й сів на лавці біля тину. Сидить і прислухається. До чого ж він прислухається? На шкільній садибі пролунав дзвінок. Дідусь бере відро й іде по воду. Як хочеться йому почути гарячі слова:
- Доброго вам здоров’я, дідусю!

-Про кого це оповідання?
-Що ви дізналися про долю дідуся?
-Куди приходив дідусь щодня?
-Чому він ішов до колодязя тоді, коли дзвенів дзвінок?
-Чим звучали для дідуся слова дітей?
Отже, не тільки добрі справи, а й добре слово звучить для літніх людей музикою.
Той, хто робить щось добре, не повинен чекати винагороди. Про це добре сказав у своєму вірші Іван Драч.



                                          «Хіба чекати плати за добро?...»

Хіба чекати плати за добро?
Нехай в руці зламається перо,
Нехай твоя зламається рука,
Що за добро добра собі чека!

Добро твориться просто – ні за так.
Так, як цвіте і опадає мак,
Як хмарка в’ється і сміється пташка,
Як трудиться мурашка-горопашка.

Хай сіє зерна скрізь метка рука,
І в океан добра тече ріка,
І не зросте із нього ковила…
Лиш так здолаймо океани зла.
Як же твориться добро?
Хто може творити добро?

                                    Відеоролик оповідання  В. Осеева «Чому?»



 -Чому ж заплакав Сергійко?
Добра людина ніколи не завдасть болю і тваринам, котрі живуть поруч із нею.
Кому з вас доводилось бачити нічийне маленьке кошенятко чи цуценятко, котре потребувало сторонньої допомоги?
Як ви поставились до цих тваринок?

А що зробила дівчинка Наталка, ми з вами дізнаємось із оповідання
Василя Сухомлинського «Покинуте кошеня»

Хтось виніс із хати маленьке сіре кошенятко й пустив його на дорогу. Сидить кошеня та й нявчить. Бо хоче додому, до матусі. Проходять люди, дивляться на кошеня. Хто сумно хитає головою, хто сміється. Хто жаліє: бідне кошенятко, та й іде собі.
Настав вечір. Зайшло сонце. Страшно стало кошеняткові. Притулилося воно до куща та й сидить — тремтить. Поверталась із школи маленька Наталочка. Чує — нявчить кошеня. Вона не сказала ні слова, а взяла кошеня й понесла додому. Пригорнулося кошенятко до дівчинки. Замуркотіло. Раде-радісіньке.

-Про кого розповідається в тексті?
-Як почувало себе кошеня?
-Що зробила Наталочка?
-Що би ви зробили в такій ситуації?
-Як учинили би ви, коли би батьки не дозволили вам узяти кошеня додому?
-Якою була Наталочка?
Не тільки Наталочка, але й ви б не пройшли повз чужу біду. Ось іще одна насінина Добра проростає у ваших серцях.

 Хвилинка українського фольклору

Народ склав дуже багато прислів'їв про доброту. Давайте прочитаємо й пояснимо їх:
-Краще добро робити, ніж гарно говорити.
-Злий не вірить, що є добрі люди.
-Не одяг красить людину, а добрі діла.
Які ще прислів'я про добро ви знаєте?

Продовжіть  прислів'я:

Хто добра людям бажає, той і сам …добро має.
Добре діло твори …сміло.
Добро не пропадає, а зло …вмирає.
Добро не лихо, ходить у світі … тихо.
Добрі діла тихо ходять, а злі дзвонять, …як дзвони.
Коли люди до тебе добрі, то ти будь ще … добрішим.
Добро роби скільки можеш, від того ніколи не … занеможеш.
Від добра добра …не шукають.
Не всяка стежечка без спориша, не в кожної людини …добра душа.
Робиш добро не кайся, робиш зло …на зло і сподівайся.

Я пропоную такі ситуації «Уявіть собі...»

1. Старенька бабуся просить вас сходити в аптеку за ліками, а на вас чекають друзі.
2. У клас весняним ранком залетіла бджілка. Вона не може вилетіти на волю.
3. Мишко захворів і його довго немає у школі.

Закрийте очі й уявіть, що із зерна Доброти, яке ми сьогодні посіяли у вашому серці проросла й розцвітає квіточка. Спочатку це пуп'янок, який повільно розгортає свої пелюстки. Вдихніть аромат цієї квіточки, переповніться почуттям добра, миру, спокою.
Нехай ваші серця будуть завжди сповнені:
-Милосердя Щедрості Справедливості
-Увічливості Доброти Дружби

Милосердя і доброта    як два крила, на яких тримається людство. 
Врятує світ краса -
Завжди так говорили.
Тепер врятує світ лиш доброта,
Бо однієї вже краси занадто мало,
Бо стільки всюди зла - людина вже не та.
Тож, люди на Землі,
Спішіть добро творити,
Щоб нам не згинути у морі зла,
Щоб кожен міг серед краси прожити
У царстві справедливості й добра.

Пам’ятайте, діти! Ми завжди повинні нести іншим світло любові й доброти.
Нехай існує істина стара –
Людина починається з добра.

середа, 8 липня 2020 р.


Увага! Міжнародний дитячий конкурс-єднання
«НА ОДНІЙ ХВИЛІ»
Основними завданнями Конкурсу є виховання дітей у дусі миру й толерантності; утвердження патріотичних цінностей, переконань і поваги до своєї Батьківщини, власного народу, його культури, звичаїв та традицій; стимулювання пізнавальної активності, самостійності у дітей; спонукання учасників до вивчення культури, звичаїв та традицій інших країн та народів; сприяння гуманному міжнародному спілкуванню.

Конкурсні роботи готуються за такими напрямами:

              • Дитяча книга долає кордони;
              • Майбутнє нашої планети;
              • Моя країна на мапі світу;
              • Країна починається з тебе;
              • Про що мріють діти;
              • Діти за мир!

Учасники Конкурсу готують плакат/малюнок зі слоганом, який має бути гарно оформленим, за змістом і жанром відповідати темі авторського бачення майбутнього своєї країни та миру у світі. Плакат/малюнок має бути виконаний на аркушах формату А3. Роботи приймаються до 24 серпня 2020 року в Зіньківську району бібліотеку для дітей за адресою: вулиця Соборності 2.

За результатами Конкурсу готується «Альманах творчих робіт». Плакати/малюнки переможців будуть презентовані на Міжнародній виставці у посольствах країн-учасниць.


понеділок, 6 липня 2020 р.


      Роде мій красний, роде мій прекрасний.
  


Україна – це наш рідний край, земля, де ми народились, уперше побачили й пізнали світ, почули колискову пісню, рідну мову, відчули любов і ласку. Тут жили наші прадіди, тут живуть наші батьки, тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини. І де б ми не були, відчуваємо поклик рідної землі.

Як могутня ріка бере силу з маленьких джерел, так і наша українська культура збагачується маленькими родинами, сім’ями. Тому потрібно вивчати, шанувати свій народ, його мову, землю свою, рідний край, бо ми – частинка всього цього нам рідного і близького.
Сім’я! Яке красиве слово! Сім’я, як гріє душу! Воно нагадує ласкавий голос мами, дбайливу суворість батька. В сім’ї ти бажана дитина. Тут тобі подарували ім’я, а скільки в слові «сім’я» загадок та повчаючих відкриттів! Наприклад, слово «сім’я» можна поділити на два слова – «сім» і «Я». І тоді воно каже нам: «Сім’я – це семеро таких же, як я». І справді, в сім’ї всі чимось схожі одне на одного: обличчям, голосом, поглядом, характером. Можуть бути однакові захоплення та заняття. А коли ж народилась її величність сім’я? Дуже давно. Коли про неї нічого не чула земля, але…

Ось що нам розказує стара легенда:

Ніч. Тиша.
В тихім шелесті трав
Адам у Єви запитав:
- Кохана, люба, мила, чарівна,
Скажи мені, єдина,
Хто буде дарувати життя,
А потім доглядати дитя?
- Я.
- Варити , прати, прибирати,
Сімейне вогнище оберігати?
- Я.
- Постійно радість дарувати,
Усіх теплом оберігати?
- Я.
А ти, мій милий, неповторний,
Скажи мені, єдиний,
Хто буде рід наш берегти,
І множити покоління?
- Я.
- Хто дбатиме усе життя
Про щасливе майбуття?
- Я.
- Дітей навчати лиш добра,
І боронити від лиха й зла?
- Я.
- Кохати буде до забуття
І поруч буде все життя?
- Я.
І так сім раз
Звучало я, я, я.
Ось так і створилась сім’я.

Від народження кожен із нас перебуває в оточенні своєї родини, яка турбується про нас, допомагає нам. Усі ми добре знаємо, що людина сильна тоді, коли вона не самотня, коли її є кому підтримати, коли в неї є сім'я. Бо сім'я — це наша підтримка, це та пристань, до якої пристаєш, ховаючись від лиха й негоди, де знаходиш спокій і затишок.
У кожного з нас є своя родина. Це найдорожчі нам люди, які нас найбільше люблять. І ми їх найбільше любимо, бо без них не уявляємо свого життя.
Будь – яка дорога починається з перших кроків, будинок з фундаменту, а людина стає людиною тільки в родині.
Родина зігріває вас маминою піснею, батьковим напуттям, дідусевими казками, бабусиними вишиванками, незрадливістю рідного слова. Тож і ви, говоріть до своїх рідних тільки добрі слова..
Одна із сімейних традицій – зберігати пам'ять про свою родину. Родина, родинні стосунки, виховна роль родини — усе це покладено в основу багатьох наших українських народних прислів'їв та приказок:

• Шануй батька й неньку — буде тобі скрізь гладенько.
• Добрі діти — батькам вінець, а злі діти — батькам кінець.
Яке дерево — такі й квіти, які батьки — такій їхні діти.
Яка сім'я — такий і я.
• Який дуб — такий тин, який батько — такий син.
• Який кущ — така й калина, яка мати — така й дитина.
Мати одною рукою б'є, а другою гладить.
Батько краще догляне семеро синів, ніж семеро синів — батька.
Добре дитя, коли добрі батько й мати, коли в хаті лад.
• При сонці тепло, при матері добре.
• До людей по розум, до матері по серце.
• У сокола і діти — соколята.

Є скарби, заховані в землю, є такі, що розташовані на поверхні й передаються з покоління в покоління, чаруючи людську душу. До таких скарбів належить пам’ять роду, його звичаї, традиції. Мамина пісня, батьківська хата, бабусина вишивка, дідусева казка – все це наша родослівна пам’ять, наші символи, наша історія…
Кожне дерево має своє коріння, так і кожна родина має своє минуле. Наші предки уявляли життя людей на землі, як Велетенське Дерево Роду.
Ви цікавилися історією свого роду, розпитували у своїх батьків, бабусь і дідусів про коріння родини?!

«Родина», «рід» - які слова святі!
Вони потрібні кожному в житті.
Бо всі ми з вами – гілочки на дереві,
Що вже стоять віки.
Це дерево – наш славний родовід.
Це – батько, мати, прадід мій і дід.
Людське безсмертя з роду і до роду
Усе росте з коріння родоводу.
І тільки той, у кого серце чуле,
Хто знає, береже минуле
І вміє шанувать сучасне,
Лиш той майбутнє вивершить прекрасне!
Коріння роду треба добре знати,
Дітей навчати, поки ті малі.
Бо що то за людина без коріння?
Як перекотиполе, що летить…

Як не можна уявити Україну без верби і калини, без танцю і пісні, так не можна уявити й без вишивок. Не було жодної хати в Україні, котру б не прикрашали рушниками. Хліб і рушник - одвічні людські символи.
Хліб і сіль на вишитому рушнику були високою ознакою гостинності українського народу. Кожному, хто приходить з чистими помислами, підносили цю давню слов'янську святиню. Від сивої давнини і до наших днів, у радості і в горі рушник і пісня супроводжували людину все життя.
Вишитий рушник чи сорочку давали близьким людям у далеку дорогу. Люди вірили, що вишита сорочка чи рушник оберігатиме їх від хвороби, звіра, кулі. Рушник символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові.
Цінність родинного щастя, необхідність збереження традицій кожної сім'ї, родина до родини – це народ. Ми з вами всі – український народ, який складається з родин малих і великих, дружних і працьовитих.
Де б ви не були, ким би не стали в майбутньому, завжди пам'ятайте свою родину, свою рідну землю, своє коріння.

Бо ж нашому роду нема переводу,
Хай пісня єднає коріння святі.
Дай, Боже, нам віру і братню згоду
На довгі роки, на вічні віки
Немає України без калини,
Як і нема без пісні солов'я.
А ми народ – зернина до зернини,
В біді і в щасті ми – одна сім'я.
Немає України без тополі,
Як і нема без сонця сяйва дня.
Ти без коріння – перекотиполе.
А корінь там, де вся твоя рідня.

неділя, 5 липня 2020 р.


           Накрапала на Купала з неба янгольська роса




Купало, Купало, чи ти з неба впало?

Чи з землі взялося, що таке вдалося?

Купальське свято має давнє і цікаве коріння. Колись воно припадало на день літнього сонцестояння, тому основні символи свята – опудало -“Купайло”, деревце -“Маринонька”, вінок, колесо. Свято Купала в традиційному календарі є протилежним Коляді – зимовому сонцестоянню. У народі кажуть, що цього дня сонце “грає”, дерева можуть переходити з місця на місце, а зілля має найбільшу цілющу силу. Загальновідомою є легенда про чудодійний цвіт папороті, що з’являється тільки на мить саме у купальську ніч.
Купала за новим календарем змінило своє датування. Будучи за кілька сотлітньою традицією пов’язане з християнським святом Різдва Св. Івана Предтечі, воно перейшло разом з ним від 21 - 22 червня на 6 - 7 липня за новим стилем. Для багатьох і багатьох поколінь українців “Іван” і “Купало” вже нероздільні; про це свідчить безліч пісень з давніми архаїчними мелодіями і приспівами: “Купала на Йвана!”, “Іване, Йване!”, “Купайла! Грало сонечко на Йвана!” тощо. Відтак в одних районах Купала святкували у ніч проти Св.Івана – 6 липня за новим стилем, а в інших – власне на Св. Івана, 7 липня.

Дослідники припускають, що купальський обряд потоплення деревця -“Мариноньки” – залишок давнішого, в якому мало місце людське жертвоприношення землі за майбутній урожай. Також знаємо з літописів, що за дохристиянських часів цієї ночі хлопці “умикали” собі майбутніх дружин. Ясна річ, подібні моменти (як і взагалі участь в нехристиянських обрядах) церквою, м’яко кажучи, не благословлялися. З часом обрядове, сакральне значення купальських ритуалів забулося, і свято стало просто традиційною молодіжною розвагою, яка виразно зберігала мотиви парування молоді. Окрім того, головними дійовими особами свята були вода і вогонь – їх поєднання в різних моментах (спалення опудала і потоплення деревця; свічки на вінках, що пливуть по воді; пущене з пагорба у воду запалене колесо; звичай стрибати через вогонь і купатися цієї ночі тощо).

Як відбувалося ТРАДИЦІЙНЕ купальське свято?
Десь надвечір хлопці починають зносити на умовлене місце – біля річки чи ставка – дрова для багаття; заразом зносять звідусіль різні уламки, сміття, старе взуття, дерев’яний непотріб – хай воно згорить у очисному купальському вогні, а з ним піде з людського життя все негодяще й непотрібне. Хлопці також вирубують і вкопують на місці гуляння деревце (найчастіше це молода верба) – “Купайлицю”, або “Мариноньку”.

Тим часом дівчата беруть удома стрічки й різнокольорові клаптики, збирають зілля і квіти, приносять їх оберемками до деревця. Плетуть вінки і прикрашають “Мариноньку” вінками, стрічками, свічками.
Робили також солом’яне опудало – “Купайло”; вдягали його в стару сорочку; подекуди “Купайло” теж прикрашали вінками. Протягом свята “Купайло” має згоріти, а “Марена” – потонути; в одних селах це роблять відразу, в інших – наприкінці гуляння. Деревце -“Мариноньку” після потоплення у воді розламують, а гілочки й прикраси з неї розбирають по домівках; за повір’ям, якщо гілочку покласти на грядці, то добре вродить городина.
Доки стемніє, усе це робиться, плететься, прикрашається. Дівчата переспівують купальські пісні.
Розваги з вогнем починаються з настанням темряви. Запалюють свічки на “Мариноньці”; дівчата довкола неї водять танок. Потім хлопці й дівчата парами стрибають через багаття. Це – ворожіння: якщо руки над вогнем не розчепляться, пара одружиться. Стрибають і поодинці, особливо хлопці – через більший вогонь. Вважається, що обпектися може тільки людина лиха або з нечистою совістю.

Пізно вночі дівчата окремо від хлопців ідуть пускати на воду вінки; найчастіше цей звичай існує там, де вода протічна. В деяких районах дівчина плете два вінки – один за себе, один за свого хлопця – і, пустивши їх поодинці, дивиться: зійдуться на воді чи ні? Якщо зійдуться – пара одружиться. Проте частіше дівчина пускає на воду один вінок. Попливе швидко – швидко піде заміж; крутитиметься на місці – ще рік сидітиме в дівках; потоне – поганий знак розлука.

Вінки часто-густо ставили на хрестовинку, щоб не тонули; встромлювали у кожен вінок свічку. В окремих районах дівчина, забрівши глибоко у воду, пускала вінок просто з голови. Вода знімала його і несла по своїй волі.
Подекуди за звичаєм хлопець має спіймати у воді вінок своєї дівчини. Цьому також надавалося великого символічного значення; це немов би закріплювало дівоче ворожіння згодою і успіхом хлопця.

Казали, що протягом купальської ночі варто скупатися.

КУПАЛЬСКИЙ ВІНОЧОК

Пливи, пливи, мій віночку, та Дністром-рікою,
Нехай мені ясна зірка знайде добру долю.
Пливи, пливи, мій віночку, де сонечко грає,
Нехай моя ясна зірка милому засяє.
Ой та на Івана, ой та на Купала
Там дівчина квіти збирала, в пучечки клала,
До річки несла, в воду пускала.
Ой зійди, сонце, світи, та не грій,
Щоб мій віночок та не згорів,
Щоб мій віночок живий зостався
Та милому в руки щоб дістався.