27 серпня виповнюється 160 років від дня народження Івана Яковича Франка, вдомого у всьому світі поета, прозаїка, драматурга, перекладача художніх творів, мовознавця, вченого-історика, фольклориста, етнографа, економіста, історика літератури, літературного критика, публіциста і політика. За обсягом знань, багатством лексичного запасу він був енциклопедистом, а за працьовитістю, результативністю та глибиною мислення його величають титаном думки і праці. Та насамперед Іван Якович був великим українцем і водночас - справжнім європейцем.
Іван Франко народився 27 серпня 1856 року в селі Нугуєвичі Дрогобицького повіту Львівської області, в родині коваля Якова Франка і Марії Кульчицької. Рід Франків походив від німецьких колоністів, чим пояснюється незвичне прізвище. Мати, Марія Кульчицька, походила із зубожілого українського шляхетського роду Кульчицьких, була на 33 роки молодшою за чоловіка. Іван Франко навчався спочатку в початковій школі села Ясениця-Сільна (1862—1864), де викладали польську й німецьку мови, потім у школі при Василіянському монастирі Дрогобича. Коли Іванові було дев'ять років (1865), помер батько. Мати вийшла заміж удруге. Вітчим, Григорій Гаврилик (молодший за Марію на шість років), уважно ставився до дітей, фактично замінив їм батька. Франко підтримував дружні стосунки зі своїм вітчимом протягом всього життя. Коли Іванові було 15 років, 1872 року, померла мати. Вихованням дітей стала займатися мачуха. У 1864 - 1867 роках навчався в Дрогобицькій головній школі, де навчання велося німецькою мовою. В 1867 році вступив до Дрогобицької держаної гімназії ім. Франца Йосипа І з польською мовою викладання, де отримав грунтовні знання з класичних мов, історії, математики. Іван Франко читав книги Миколи Драгоманова, Пантелеймона Куліша, Тараса Шевченка, твори інших українських письменників, був членом літературного гуртка, листувався з Миколою Драгомановим, почав пмсати вірші. Ще в гімназії хлопець брався перекладати Гомера, Софокла, Горація, "Слово о полку Ігоревім". Загалом особиста бібліотека Франка-гімназиста складалась з майже 500 книг українською та іншими європейськими мовами. Під впливом творчості Маркіяна Шашкевича й Тараса Шевченка захоплюється багатством і красою української мови, починає збирати й записувати зразки усної народної творчості. 1875 року Франко став студентом філософського факультету Львівського університету, стає членом "Академічного гуртка", бере участь у видавництві журналу "Друг". 1880 року Франка вдруге заарештували, обвинувачуючи в підбурюванні селян проти влади. Після трьохмісячного ув'язнення перебував під наглядом поліції, був змушений припинити навчання в університеті.Перший період творчості Франка визначають його політичні поезії, своєрідні народні гімни: «Каменярі» (1878), "Вічний революціонер" (1880), «Не пора…» (1880), повісті Boa constrictor (1881), «Борислав сміється» (1881), «Захар Беркут» (1882), низка літературознавчих, публіцистичних статей. 1881 року Франко став співвидавцем часопису «Світ», після закриття (1882) якого працював у редакції часопису «Зоря», газеті «Діло» (1883—1885). Зневірившись у співпраці з галицькими народовцями, Франко спільно з діячами «Старої Громади» пробував заснувати власний незалежний орган («Поступ»). З цією метою двічі їздив до Києва — 1885 і 1886 року, зустрічався з громадсько-культурними діячами Миколою Лисенком, Михайлом Старицьким, Єлисеєм Трегубовим, Павлом Житецьким; познайомився зі своєю майбутньою дружиною Ольгою Хоружинською, у травні 1886 року взяв з нею шлюб. Одруження Франка-галичанина з «українкою» сприймалося тодішніми киянами як уособлення духовної і політичної єдності Західної та Східної України. 1888 року Франко деякий час працював у часописі «Правда». Видав один номер журналу «Товариш». Після невдалих спроб заснувати власний український часопис був змушений вдатися до співпраці з польською пресою, яка давала хоч невеликий, зате стабільний прибуток: був довголітнім співробітником польськомовної газети Kurjer Lwowski (протягом 1887—1897 років; цей період Франко назве пізніше «наймами у сусідів»), дописував до Przyjaciela Ludu, австрійської Die Zeit. Іван Франко вступив до Віденського університету де склав канадські іспити, захистив дисертацію, де йому було присвоєно звання доктора наук. На громадсько-політичному відтинку Франко довгі роки співпрацював з Михайлом Драгомановим, цінуючи в ньому «європейського політика», зокрема саме за його порадами й під його впливом була створена РУРП. Але після смерті останнього Франко змінив погляди й розійшовся з ним у поглядах на соціалізм та питанні національної самостійності, закидаючи йому пов'язання долі України з Росією. 1899 року Франко разом із частиною радикалів та більшістю народовців взяв участь у заснуванні Національно-демократичної партії, з якою співпрацював до 1904 року, після чого полишив активну участь у політичному житті. Іванові Франку належить ініціатива ширшого вживання в Галичині назви «українці» замість «русини» — так традиційно називали себе корінні галичани. В «Одвертому листі до галицької української молодежі» (1905) Франко писав: «Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів…» 1908 року стан здоров'я Франка значно погіршився, та він продовжував працювати до кінця свого життя. За останній період він написав «Нарис історії українсько-руської літератури» (1910), «Студії над українськими народними піснями» (1913), здійснив багато перекладів з античних поетів. 1913 року вся Україна святкувала сорокарічний ювілей літературної праці Франка. За неповний рік до смерті Франко створив 232 поетичні переклади й переспіви, обсягом близько 7000 поетичних рядків.Помер Іван Франко 28 травня 1916 року у Львові. 31 травня відбулось кількатисячне урочисте прощання на Личаківському цвинтарі, де й похований письменник.
27 серпня виповнюється 160 років від дня народження Івана Яковича Франка, вдомого у всьому світі поета, прозаїка, драматурга, перекладача художніх творів, мовознавця, вченого-історика, фольклориста, етнографа, економіста, історика літератури, літературного критика, публіциста і політика. За обсягом знань, багатством лексичного запасу він був енциклопедистом, а за працьовитістю, результативністю та глибиною мислення його величають титаном думки і праці. Та насамперед Іван Якович був великим українцем і водночас - справжнім європейцем.
Іван Франко народився 27 серпня 1856 року в селі Нугуєвичі Дрогобицького повіту Львівської області, в родині коваля Якова Франка і Марії Кульчицької. Рід Франків походив від німецьких колоністів, чим пояснюється незвичне прізвище. Мати, Марія Кульчицька, походила із зубожілого українського шляхетського роду Кульчицьких, була на 33 роки молодшою за чоловіка. Іван Франко навчався спочатку в початковій школі села Ясениця-Сільна (1862—1864), де викладали польську й німецьку мови, потім у школі при Василіянському монастирі Дрогобича. Коли Іванові було дев'ять років (1865), помер батько. Мати вийшла заміж удруге. Вітчим, Григорій Гаврилик (молодший за Марію на шість років), уважно ставився до дітей, фактично замінив їм батька. Франко підтримував дружні стосунки зі своїм вітчимом протягом всього життя. Коли Іванові було 15 років, 1872 року, померла мати. Вихованням дітей стала займатися мачуха. У 1864 - 1867 роках навчався в Дрогобицькій головній школі, де навчання велося німецькою мовою. В 1867 році вступив до Дрогобицької держаної гімназії ім. Франца Йосипа І з польською мовою викладання, де отримав грунтовні знання з класичних мов, історії, математики. Іван Франко читав книги Миколи Драгоманова, Пантелеймона Куліша, Тараса Шевченка, твори інших українських письменників, був членом літературного гуртка, листувався з Миколою Драгомановим, почав пмсати вірші. Ще в гімназії хлопець брався перекладати Гомера, Софокла, Горація, "Слово о полку Ігоревім". Загалом особиста бібліотека Франка-гімназиста складалась з майже 500 книг українською та іншими європейськими мовами. Під впливом творчості Маркіяна Шашкевича й Тараса Шевченка захоплюється багатством і красою української мови, починає збирати й записувати зразки усної народної творчості. 1875 року Франко став студентом філософського факультету Львівського університету, стає членом "Академічного гуртка", бере участь у видавництві журналу "Друг". 1880 року Франка вдруге заарештували, обвинувачуючи в підбурюванні селян проти влади. Після трьохмісячного ув'язнення перебував під наглядом поліції, був змушений припинити навчання в університеті.Перший період творчості Франка визначають його політичні поезії, своєрідні народні гімни: «Каменярі» (1878), "Вічний революціонер" (1880), «Не пора…» (1880), повісті Boa constrictor (1881), «Борислав сміється» (1881), «Захар Беркут» (1882), низка літературознавчих, публіцистичних статей. 1881 року Франко став співвидавцем часопису «Світ», після закриття (1882) якого працював у редакції часопису «Зоря», газеті «Діло» (1883—1885). Зневірившись у співпраці з галицькими народовцями, Франко спільно з діячами «Старої Громади» пробував заснувати власний незалежний орган («Поступ»). З цією метою двічі їздив до Києва — 1885 і 1886 року, зустрічався з громадсько-культурними діячами Миколою Лисенком, Михайлом Старицьким, Єлисеєм Трегубовим, Павлом Житецьким; познайомився зі своєю майбутньою дружиною Ольгою Хоружинською, у травні 1886 року взяв з нею шлюб. Одруження Франка-галичанина з «українкою» сприймалося тодішніми киянами як уособлення духовної і політичної єдності Західної та Східної України. 1888 року Франко деякий час працював у часописі «Правда». Видав один номер журналу «Товариш». Після невдалих спроб заснувати власний український часопис був змушений вдатися до співпраці з польською пресою, яка давала хоч невеликий, зате стабільний прибуток: був довголітнім співробітником польськомовної газети Kurjer Lwowski (протягом 1887—1897 років; цей період Франко назве пізніше «наймами у сусідів»), дописував до Przyjaciela Ludu, австрійської Die Zeit. Іван Франко вступив до Віденського університету де склав канадські іспити, захистив дисертацію, де йому було присвоєно звання доктора наук. На громадсько-політичному відтинку Франко довгі роки співпрацював з Михайлом Драгомановим, цінуючи в ньому «європейського політика», зокрема саме за його порадами й під його впливом була створена РУРП. Але після смерті останнього Франко змінив погляди й розійшовся з ним у поглядах на соціалізм та питанні національної самостійності, закидаючи йому пов'язання долі України з Росією. 1899 року Франко разом із частиною радикалів та більшістю народовців взяв участь у заснуванні Національно-демократичної партії, з якою співпрацював до 1904 року, після чого полишив активну участь у політичному житті. Іванові Франку належить ініціатива ширшого вживання в Галичині назви «українці» замість «русини» — так традиційно називали себе корінні галичани. В «Одвертому листі до галицької української молодежі» (1905) Франко писав: «Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів…» 1908 року стан здоров'я Франка значно погіршився, та він продовжував працювати до кінця свого життя. За останній період він написав «Нарис історії українсько-руської літератури» (1910), «Студії над українськими народними піснями» (1913), здійснив багато перекладів з античних поетів. 1913 року вся Україна святкувала сорокарічний ювілей літературної праці Франка. За неповний рік до смерті Франко створив 232 поетичні переклади й переспіви, обсягом близько 7000 поетичних рядків.Помер Іван Франко 28 травня 1916 року у Львові. 31 травня відбулось кількатисячне урочисте прощання на Личаківському цвинтарі, де й похований письменник.
Пам`ятник на могилі Івана Франка на Личаківському кладовищі у Львові.1917 року, виконуючи останню волю письменника, Карло Баранівський передав його архів і бібліотеку до Наукового товариства ім. Шевченка. Івану Франку належать понад п`ять тисяч творів у різних галузях літератури і науки, випущені у світ п`ятдесят три томи - лише третина написаного. Небагато можна назвати в історії людства постатей, рівних йому за різнобічністю таланту й наполегливістю, гідними титанів Відродження...
