Із співучого чистого джерела Григора Тютюнника (До 35-ї річниці із дня смерті письменника)

Григір Михайлович Тютюнник народився 5 грудня 1931 р. в с. Шилівка Зіньківського р-ну  Полтавської обл. Григір — літературне ім’я письменника, що відрізняло його від  брата Григорія Тютюнника (1920–1961) — відомого українського прозаїка. Батько письменника, Михайло Васильович, був репресований як „ворог народу”, із таборів не повернувся. Шестирічний Григір виховувався в родині дядька на станції Щотове Луганської області. Коли розочалася війна і дядько пішов на фронт, одинадцятирічний хлопчик, рятуючись від голоду, пішки помандрував окупованою територією до рідного села Шилівка до матері. Було це в 1942 році. Після війни Григір закінчив п’ятий клас і став учнем Зіньківського ремісничого училища. Після закінчення училища він одержав спеціальність слюсаря й став працювати на заводі в Харкові. Проте невдовзі Григір захворів і змушений був повернутися в рідне село. Працював у колгоспі, потім поїхав на Донбас. Там працював слюсарем на будівництві, а згодом — в автоколоні при шахтобуді. У 1951–1955 рр.служив радистом на Тихоокеанському флоті. У цей період Григір Тютюнник активно зайнявся самоосвітою, приділяючи особливу увагу літературі та математиці. Після демобілізації він працював токарем в залізничному депо на Луганщині й одночасно здобував середню освіту у вечірній школі робітничої молоді. „А далі щасливі п’ять років навчання в університеті на філологічному факультеті — те, що я й любив”, — писав в автобіографії письменник.
По закінченні Харківського університету (1962) Григір Тютюнник упродовж року вчителював на Донбасі, наприкінці 1963 р. переїхав до Києва і працював на редакторсько-видавничій роботі у газеті „Літературна Україна”, а згодом — на кіностудії ім. О. Довженка та у видавництвах „Молодь” і „ Веселка”. Він був одружений і мав двох синів. З середини 70-х років Григір Тютюнник повністю присвячує себе літературній творчості. Як зауважував  Борис Олійник, „... в літературу прийшов уже збагачений досвідом чоловік, за плечима якого було ціле життя, з усіма його здобутками й видатками, котрий знав ціну окрайця хліба і вірив на слово лиш у тому разі, коли воно було оплачено валютою діла. Рано вийшовши на самостійну життєву дорогу, Григір Тютюнник і в літературі без поспіху, з належною робочій людині надійністю прокладав власний шлях”.
Перше опубліковане в 1961 році оповідання Григора Тютюнника „В сутінки” народилося з його листа до дружини. Він з таким щемливим болем розповів їй про драму своєї родини, що й сам не помітив, як з-під його пера вийшла викінчена художня річ. Перша книжка його оповідань „Зав’язь” вийшла у світ у 1966 році.
Творча спадщина Григора Тютюнника налічує близько сорока новел, п’ять повістей, ряд нарисів, статей, спогадів. Письменник завжди схилявся перед красою світу, прагнув до любові й гармонії у всьому: у взаєминах між людьми, у ставленні до роботи, до природи, а коли не знаходив цього, глибоко страждав і готовий був боротися проти людської байдужості, духовної убогості. Це й стало темою  його творів: „Найдорожчою темою, а отже й ідеалом для мене завжди були й залишаються доброта, самовідданість і милосердя людської душі в найрізноманітніших їх виявах”. Людей з такою душею письменник змалював чи не в кожному творі.  З великою і ніжною любов’ю письменник змалював дітей, що виявляли силу духу, яка не кожному й дорослому до снаги в оповіданні „Смерть кавалера” та повісі „Облога”, „Климко”, „Вогник далеко в степу”. За дві останні повісті Григору Тютюннику в 1980 році було присуджено літературну премію імені Лесі Українки.

В читальному залі Зіньківської районної бібліотеки для дітей пройшла літературна година "Із співучого джерела" до 35-ї річниці від дня смерті Григора Тютюнника.

Перегляд літератури "З вірою в любов і милосердя" по творчості Григора Тютюнника.