Родина Зерових. Фото 1918 року. Стоять Дмитро, Михайло, Костянтин, Олена. Сидять: Євгенія(перша дружина Дмитра, Кость Іраклійович, Марія Яківна, Микола. Діти:Георгій. Валерія.
Унікальним явищем в історії міста Зіньків та всієї України є родина Зерових. Батько Костянтин Іраклійович працював інспектором училищ. Для своїх дітей написав підручник, виховував їх в атмосфері любові до рідного краю, його звичаїв. Сім’я була багатодітною – 11 дітей, але до повноліття дожили лише семеро. Усі діти отримали освіту; були в родині лікарі, вчені, поети, педагоги, інженери. Початкову освіту брати здобули в Зіньківській школі. Родина Зерових подарувала Україні та світу непересічних особистостей. Троє братів – Микола, Михайло та Дмитро – внесли гідний внесок у розвиток науки та літератури. Тривалий час імена Миколи та Михайла були викреслені з української літератури як ворогів радянської держави, а Дмитро – видатний ботанік, академік АН УРСР – усе життя боявся говорити, ким були його брати. Ще б пак, одного оголосили терористом і розстріляли, іншого запроторили до таборів, згодом йому вдалося емігрувати до Німеччини. Після проголошення незалежності України несправедливо забуті брати Зерови повернулися в український літературний простір. Іменами братів Зерових названі вулиці в містах Полтава та Зіньків. Сьогодні піде мова про Михайла Зерова(Ореста) 60 років від дня смерті якого виповнилося 12 березня 2018 року.
Унікальним явищем в історії міста Зіньків та всієї України є родина Зерових. Батько Костянтин Іраклійович працював інспектором училищ. Для своїх дітей написав підручник, виховував їх в атмосфері любові до рідного краю, його звичаїв. Сім’я була багатодітною – 11 дітей, але до повноліття дожили лише семеро. Усі діти отримали освіту; були в родині лікарі, вчені, поети, педагоги, інженери. Початкову освіту брати здобули в Зіньківській школі. Родина Зерових подарувала Україні та світу непересічних особистостей. Троє братів – Микола, Михайло та Дмитро – внесли гідний внесок у розвиток науки та літератури. Тривалий час імена Миколи та Михайла були викреслені з української літератури як ворогів радянської держави, а Дмитро – видатний ботанік, академік АН УРСР – усе життя боявся говорити, ким були його брати. Ще б пак, одного оголосили терористом і розстріляли, іншого запроторили до таборів, згодом йому вдалося емігрувати до Німеччини. Після проголошення незалежності України несправедливо забуті брати Зерови повернулися в український літературний простір. Іменами братів Зерових названі вулиці в містах Полтава та Зіньків. Сьогодні піде мова про Михайла Зерова(Ореста) 60 років від дня смерті якого виповнилося 12 березня 2018 року.
Молодший брат Михайло Зеров (Орест)
Важко склалася доля Михайла Костянтиновича Зерова(27.11.1901-12.03.1963). Його поетичний дар зріс непомітно для стороннього ока ще у провінційному місті Зінькові, був уже досить зрілий у часи активної спільної творчої діяльності поетів-неокласиків - у київський період його життя, у роки навчання. На початку 20-х років він закінчив Київський інститут Народної освіти, учетилював у різних містах, а з 1923 року проживав у Києві, де займався літературною працею, переважно перекладацькою. До початку Другої світової війни про поета Михайла Ореста, такий псевдонім узяв собі молодший із братів Зерових, майже нічого не було відомо. Між тим, він учителював, віршував (за його словами з автобіографії, «творив келійно» – «в атмосфері цілковитої ізольованості від навколишнього світу») і ховав свої поезії від стороннього ока. Понад два десятиліття творчості – і жодного опублікованого рядка. Після арешту брата Миколи його змушували давати свідчення проти брата, але він відмовився, і його також піддали репресіям. Після звільнення з в`язниці працював в АН УРСР, доки знову не був арештований. Вийшов на волю напередодні війни і в 1943 році виїхав на Захід, дивом вирвавшись із лабетів сталінської репресивної системи. Після поневірянь остаточно осів у місті Авсбурзі (Німеччина). Там він працював під псевдонімом Михайло Орест, писав поезію, займався перекладцькою діяльністю, написав науково-популярне дослідження про руйнування церков Києва. Був похований у Мюнхені, але оскільки заповідав, щоб його могила була на Батьківщині, українська громадськість організувала перепоховання. Тож його прах покоїться на Байковому кладовищі в Києві. 12 березня 2018 року виповнилося 60 років від дня смерті Миколи Ореста. Полтавська громадськість вшановуючи пам`ять великого українського поета-земляка у видавництві "Сімон" перевидала другу поетичну збірку Михайла Ореста "Душа і доля". Першодрук побачив світ 70 років тому в німецькому місті Авсбурзі і вже 1995 року збірка стала доступною українським читачам - увійшла до повного зібрання Орестових поезій та поетичних перекладів "Держава слово", упорядкованих Соломією Павличко. Тож полтавське перевидання - перша поява "Душі і долі" в Україні окремою книжкою. Видано всього лиш 10 примірників книги коштом Лесі Ткач, теж нашою землячкою з далекої Австралії, донькою Дмитра Нитченка - ще одного представника розкиданого по світах полтавського літературного земляцтва, родом з Зінькова. Тож назараз це книга Михайла Ореста "Душа і доля" є неабияким бібліографічним раритетом. "Я вернувся до тебе, Отчизно моя..." - такими рядками відкривається перша поетична Орестова книжка. Нині твори видатного поета повертаються на рідну землю завдяки безкорисливій видавничій та дослідницькій праці небайдужих земляків.
Важко склалася доля Михайла Костянтиновича Зерова(27.11.1901-12.03.1963). Його поетичний дар зріс непомітно для стороннього ока ще у провінційному місті Зінькові, був уже досить зрілий у часи активної спільної творчої діяльності поетів-неокласиків - у київський період його життя, у роки навчання. На початку 20-х років він закінчив Київський інститут Народної освіти, учетилював у різних містах, а з 1923 року проживав у Києві, де займався літературною працею, переважно перекладацькою. До початку Другої світової війни про поета Михайла Ореста, такий псевдонім узяв собі молодший із братів Зерових, майже нічого не було відомо. Між тим, він учителював, віршував (за його словами з автобіографії, «творив келійно» – «в атмосфері цілковитої ізольованості від навколишнього світу») і ховав свої поезії від стороннього ока. Понад два десятиліття творчості – і жодного опублікованого рядка. Після арешту брата Миколи його змушували давати свідчення проти брата, але він відмовився, і його також піддали репресіям. Після звільнення з в`язниці працював в АН УРСР, доки знову не був арештований. Вийшов на волю напередодні війни і в 1943 році виїхав на Захід, дивом вирвавшись із лабетів сталінської репресивної системи. Після поневірянь остаточно осів у місті Авсбурзі (Німеччина). Там він працював під псевдонімом Михайло Орест, писав поезію, займався перекладцькою діяльністю, написав науково-популярне дослідження про руйнування церков Києва. Був похований у Мюнхені, але оскільки заповідав, щоб його могила була на Батьківщині, українська громадськість організувала перепоховання. Тож його прах покоїться на Байковому кладовищі в Києві. 12 березня 2018 року виповнилося 60 років від дня смерті Миколи Ореста. Полтавська громадськість вшановуючи пам`ять великого українського поета-земляка у видавництві "Сімон" перевидала другу поетичну збірку Михайла Ореста "Душа і доля". Першодрук побачив світ 70 років тому в німецькому місті Авсбурзі і вже 1995 року збірка стала доступною українським читачам - увійшла до повного зібрання Орестових поезій та поетичних перекладів "Держава слово", упорядкованих Соломією Павличко. Тож полтавське перевидання - перша поява "Душі і долі" в Україні окремою книжкою. Видано всього лиш 10 примірників книги коштом Лесі Ткач, теж нашою землячкою з далекої Австралії, донькою Дмитра Нитченка - ще одного представника розкиданого по світах полтавського літературного земляцтва, родом з Зінькова. Тож назараз це книга Михайла Ореста "Душа і доля" є неабияким бібліографічним раритетом. "Я вернувся до тебе, Отчизно моя..." - такими рядками відкривається перша поетична Орестова книжка. Нині твори видатного поета повертаються на рідну землю завдяки безкорисливій видавничій та дослідницькій праці небайдужих земляків.
Немає коментарів:
Дописати коментар