“Життя кожної людини - це щоденник, в який збераються записати одну історию, а записують зовсім іншу” – так вважав Джеймс Баррі. Й справді – загадковий рок переслідує деяких письменників: все життя пишуть вони книги для дорослих, а безсмертя здобувають лише дякуючи дитячій літературі. Ось й Джеймс Баррі – журналіст, новеліст и талановитий драматург, який видав багато серйозних творів, стиав відомим завдяки однієї-єдиної історії для дітей – про Пітера Пена, чарівного хлопчика, якому не судилося подорослішати.
Джеймс Метью Баррі народився 9 травня 1860 року в шотландському містечку Кіррімьюр. Коли Джеймсу виповнилось шість років, трагічно загнув його старший брат. Після цього захворіла його мати – Маргарет Огілві, це зблизило її з Джеймсом. Вплив матері на життя й и творчість Баррі був воеликим. Маленький Джеймс, намагався замінити загиблого брата, практично не виходив з кімнати матері, де часами слухав її розповіді про дитинство. Ці розповіді пізніше ляжуть в основу багатьох його творів.
П`ять щастливих років провів Джеймс в коледжі в Дамфрісі. Там же був поставлений его перший спектакль – “Бандел`єро Бандит”. Сім`я хотіли бачити Баррі священником, але він заявив батькам, що хоче стати письменником. Після долвгих сімейних суперечок Джеймс все ж поступив в Единбургський університет на літературное відділення.
В студентські роки Баррі почав писати статті про театр для единбургських газет, а в подальшому з успіхом друкувався в лондонських виданниях. В 1888 році деякі оповідання Джеймса Баррі вийшли єдиним збірником “Ідилії старих огнів”. Ця перша книга Баррі полклала початок трилогії про видумане провінційне містечко Трамзе, прототипом якого був рідний Кіррімьюр.
Літературний талант Баррі, який найяскравіше проявився в драматургії, швидко знайшов визнання читачів. Найуспішнішими йго п`есами були “Захоплюючий Крічтон” (1902), “Пітер Пен, або Хлопчик, який не захотів стати дорослим” (1904), “Поцілунок Попелюшки” (1916), “Дорогий Брут” (1917) и “Мері Роз” (1920).
Усі твори письменника автобіографичні. Він втілював в литературі знайомих людей і їх життя. Майже в кожному творі можна знайти відображення його особистого життя.
Після закінчения університету Баррі переїхав до Лондону, де прожив до кінця своїх днів. Він одружився на актрисі Мері Енселл, яка одного разу сзіграла в одній з його п`ес, та одруження не принесло йому ні дітей, ні щастя й був розірваний після двадцати трьох років спільного життя.
Одного разу, прогулюючись в Кенсінгтонському саду з сенбернаром Портосом (праобразом чудесної Нані з “Пітера Пена”), Баррі зустрів п`ятирічного Джорджа Девіса. Незважаючи на спротив недовірливої та чопорної няньки, Джеймс завіл дружбу з хлопчиком та йго братом. При кожній зустрічі Баррі придумував для хлопчиків казкові історії та ігри, даючи волю своїй фантазії. Пізніше на званому обіді він познайомився й з батьками хлопчиків – Сиіьвією й Артуром Девис. СЗ цього моменту почались довгі, романтичні й непрості відносини письменника з їх сімейством. Та батьки померли дуже рано: в 1907 році батько, а через два роки пішла з життя й мати. До цього моменту було вже п`ять синів Девис – Джордж, Джек, Питер, Майкл и Николас. Післе смерті Артура й Сільвії Баррі повністю взяв на себе заботу про дітей, став їх неофіційним опікуном.
Найзнаменитіший образ Джеймса Баррі – Пітер Пен виник як засіб розважання Джорджа й Джека. Баррі підкинув дітям весёлу ідею, вигадав що їхній братик Пітер, тоді ще малюк, уміє літати. Больше того, він розповів їм, що усі діти до того, як появитися на світ, були птахами – а як іщё пояснити, навіщо батьки ставляють решітки на вікнах дитячих кімнат?
Снпочатку чарівний хлопчик Пітер став героєм “дорослої” книги Баррі “Маленька біла пташкаа” (1902). Та ідея про веіно юного хлопчика захопила письменника уже давно. Ще в ранній повісті “Томмі та Грізель” (1900) виникає образ хлопчика, що втік від батьків, котрий боїться, що його знайдуть й заставлять вирости.
Пізніше Баррі написав п`есу про пригоди Пітера Пена. На сцені пьесу “Пітер Пен, або Хлопчик, який не захотів л ставати дорослим” вперше поставили в 1904 році шанувальний творчості Баррі та його вірний друг Чарльз Фроман. Це була незвична вистава. Ніцхто раніше не намагався показати реальний політ на сцені – це здавалось неможливим й приреченим на провал. Та віра в чудеса й упевненість автора, який найняв професіонального повітряного гімнаста, котрий не тоіьки навчив акторів літати, але й придумав для них нові ремені безпеки.
Зміст майбутнього спектакля зберігали в строгому секреті: для конспірації акторам видавали не повний сценарій, а лиш частину, необхідну для репетиції. Глядачі не очікували побачити дитячу кімнату, де в нянях служить собака – ньюфаундленд, адже п`еси Баррі славились реалистичністю й сентиментальністю, й чце ніяк не в`язалось з його іменем. Та глядачі – й діти, й дорослі – були в захопленні від спектаклю.
По ходу спектаклю Пітер Пен звернувся до глядачів з проханням поаплодувати феї Дінь-Дінь, тому що тільки віра людей може врятувати її від смерті. Цієї сцени Баррі дуже боявся: пряме звернення до глядачів було незвичним для театру того часу. Рискуючи, що публіка не зрозуміє цього, був великий. Баррі навіть зговорився з музикантами, щоб ті в разі провалу кинули свої інструменти й почали аплодувати самі. Та зворушена публіка відізвалась на призив Пітера врятувати фею.
Немає коментарів:
Дописати коментар