Прийди, прийди до мене, Неділенько Зелена!

           Життя людини у будь – якому суспільстві залежить від певного загальноприйнятого, традиційно встановленого порядку.

           Такий уклад формується протягом всього історичного розвитку народу і пов’язаний або з річним календарем, або зі стадіями розвитку людини та її сім’ї.

          Якщо ми хочемо зрозуміти світ і себе в ньому, ми повинні знати, як його розуміли до нас…

           Кожен українець має бути обізнаний з історією свого народу, мусить знати, як жили наші діди і прадіди, за що вони боролися і як будували собі ліпшу долю.

 Усталені зв’язки людей з природою та поміж собою, як українців, так і інших народів, циклічність процесу життєдіяльності людини зумовили поділ обрядовості на сімейну і календарну.

Літочислення, періодичні зміни сезонів природи – невід’ємні складники етнічної культури, з яким пов’язані звичаї, обряди та свята. Протягом багатьох віків ця обрядовість увібрала в себе істотні риси соціального, економічного життя народу. В ній знайшли відображення громадський устрій, сімейно – побутові стосунки українців, особливості їхнього світогляду, психології, моралі.

Давні – прадавні предки українців були землеробами, скотарями, ремісниками і мисливцями, а ще вони були знані як непохитні загартовані воїни, здатні витримувати мороз і спеку. Слов’яни були язичниками – тобто вони молилися багатьом богам, обожнювали природу, поклонялися духам предків і вірили у потойбічне життя. Їхніми богами були: Перун – бог грому  і блискавки, Дажбог – бог сонця та багатства, Сварог – бог вогню, Стрибог – бог вітрів, Велес – бог скотарства.

А ще давні українці поклонялися духам лісів та річок і вирили, що існують лісовики, домовики, упирі, мавки, русалки, німфи. Вважали, що у кожної людини, яка живе на Землі, є своя зірка. Скільки людей на Землі – стільки зірок на небі.

Традиційно українці шанували землю, називали її «мати», «свята земля», вважаючи живою істотою, здатною відчувати біль. Надзвичайно шанованими були і такі явища природи, як вода, вогонь, блискавка. Але поряд із шанобливим ставленням до цих стихій, люди ще  й відчували страх перед ними.

Досі збереглися в пам’яті народній своєрідні погляди на такі явища, як вітер, сніг, дощ, веселка, роса, хмара. Стародавні вірування переплелися з вдумливими спостереженнями за природними силами.

                      Трійця (П'ятидесятниця, Зелені свята)

Троїцьке свято встановлене на честь зішестя Святого Духа на апостолів, після чого вони почали розуміти різні мови й ними говорити, переповідаючи людям учення Божого Сина. На місці зішестя було збудовано перший християнський храм, і з того часу Трійця вважається днем народження християнської церкви.

Існують також народні пояснення стосовно походження свята. Мовляв, у цей день Бог створив землю і засіяв її зеленню. За іншою версією, Христос в’їжджаючи до Єрусалима на віслюку, обрав шлях не по килимах, багачами розісланих, а по галузках, котрими прикрашали йому путь бідняки.

У традиціях Зелених свят в Україні відчувається відгомін стародавніх вірувань наших предків, які намагалися захистити квітучі ниви від дуже небезпечних у цей час польових духів, мавок, русалок, що могли зашкодити майбутньому врожаю.

Трійця знаменувала завершення весняного і початок літнього календарного циклу.

Зелені свята або Свята неділя, як в народі називали Трійцю, здебільшого розпочиналися з четверга.

Жінки вдосвіта йшли до лісу, щоб заготовити лікарські трави. У цей день збирали також росу, якою лікували хворі очі.

У суботу, напередодні Трійці, селяни рвали пахучі трави: любисток, осоку, материнку, чебрець, полин, м'яту, які розвішували в оселі, встеляли підлогу. Надвечір йшли босоніж («щоб дерево не всохло») до лісу й запасалися зеленими гілками клена, липи ясеня, акації, береста, горіха, дуба. Гілки встромляли у стріху, на воротах, біля вікон, за ікони.

У деяких регіонах України ще з давніх-давен дівчата завивали берізку. Для цього вишукували в лісі такі дерева, щоб можна було дістати гілля, стоячи на землі. Тоді починали плести вінки, причому не відриваючи гілок від дерев. Все це супроводжувалося традиційними піснями, що передавалися від покоління до покоління. Крізь сплетений вінок молодиці цілувалися і обмінювалися крашанками. Потім знову співали пісні, вітали одна одну, повертаючись до села.

У неділю, в день Трійці, відбувався один з найхарактерніших обрядів Зелених свят – ворожіння. Ворожили під час розвивання вінків. Якщо вінок не засох – дівчині судилося довго жити. Зів’ялі вінки кидали у річку. Як попливе – щастя, а потоне – біда!

Неділя Зеленого тижня називається клечальною неділею, або П’ятидесятницею – це п’ятдесятий після Великодня. Цього дня люди зранку вдягалися по святковому і вирушали до церкви. В руках кожна молодиця тримала пучок любистку, чебрецю, материнки та іншого зілля; люди вітали один одного, поздоровляли зі святом, зичили щастя.

В Україні здавна існував звичай після богослужіння йти хресним ходом до криниць і кропити їх свяченою водою. Деякі господарі виносили з хати до воріт стіл, накритий білою скатертиною, клали хліб, сіль, воду. Священик зупинявся біля такого столу, читав Євангеліє, потім заходив до хати і кропив її свяченою водою.

На Зелені свята, як і на проводи, провідували померлих родичів на кладовищах, влаштовували поминальні панахиди й колективні поминальні трапези. В українців прийнято було перед Трійцею розмальовувати яйця у жовтий колір і роздавати їх дітям у пам’ять померлих «наглою смертю» дітей.

Від Трійці розпочинався період посту – Петрівка. На першому його тижні на значній території України відзначали розигри або русалії.

Побутувало повір’я, що у цей час русалки виходили гуляти, водили хороводи і заманювали парубків і дівчат. У русальний тиждень, коли цвіло жито, вони виходили нібито з води на сушу, бігали полями й лісами, намагаючись залоскотати зустрічних до смерті.

          

                      Ой біжить, біжить мила дівчинка,

                      А за нею русалочка,  -

          

                      Ти послухай мене, красна панночко!

                      Загадаю тобі три загадочки

                      Як угадаєш, до батька пущу;

                      Коли ж не вгадаєш до себе візьму.

                      Ой що росте без кореня.

                      А що біжить без повода,

                      А що цвіте да без цвіту?

                      Камінь росте без кореня,

                      Вода біжить без повода,

                      Папороть цвіте без цвіту!

                      Дівчинка загадочки не вгадала.

                      Русалочка дівчинку залоскотала.

Особливо небезпечними русалки вважалися у четвер – Русалчин тиждень. Тому у цей час не купались у річках і озерах, а виходячи з села, брали з собою полин для захисту.

Цього дня, за народним звичаєм, дівчата йшли таємно до лісу, щоб випросити в русалок і мавок багатих женихів.

Під час русалчиних свят не можна було викидати лушпиння з яєць, бо русалки будуть робити шкоду людям.

Поширеним був обряд проводів русалок. Жінки і дівчата плели вінки і, співаючи русальні пісні, виходили за село. У лісі або в полі на житах робили спільний обід і частувались, після чого розплітали коси, покладали вінки і співали:

                     Ой проведу русалку до броду,

                     А сама вернусь додому,

                     Ідіть русалоньки, ідіте,

                     Та нашого жита не ломіте,

                     Бо наше житечко в колосочку.

                     А наші дівчата у віночку.

Кидали вінки і промовляли:

«Провела русалочки до бору, а сама піду додому».