Віртуальна мандрівка "Найцікавіші місця України"

 Любі діти! Запрошуємо вас помандрувати разом з нами найцікавішими місцями України та поринути в історію нашої країни.

                 Києво-Печерська лавра

Києво-Печерський заповідник є перлиною культурної спадщини України, справжнім хранителем православного мистецтва, духовних та історичних цінностей. Крім того, Києво-Печерська Лавра входить до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

 До ансамблю Києво-Печерської Лаври належить 144 пам’ятки архітектури та об’єктів культурної спадщини різних епох та стилів. Серед них такі історико-архітектурні перлини як Троїцька надбрамна церква, Успенський собор, Велика лаврська дзвіниця, Трапезна церква з палатою, друкарня, церква Всіх Святих, Ковнірівський корпус та келії соборних старців, церква Спаса на Берестовому, Хрестовоздвиженська церква, неповторні комплекси Ближніх і Дальніх печер, церква Різдва Богородиці.

                        Софіївський собор у Києві

Софіївський собор у Києві є однією з найголовніших визначних пам'яток столиці. Крізь століття він несе свою історію і велично підноситься поруч з однойменною площею, грає золотим світлом куполів під українським небом. Але мало хто знає, скільки цікавих фактів приховано в цій святині. 

Софіївський собор у Києві є найдавнішим уцілілим пам'ятником з часів Русі. Досі ведуться дискусії з приводу дійсного віку Софії, але на офіційному рівні затверджено: вона була створена князем Володимиром у 1011 році, а значить, цьогоріч їй виповнилося вже понад 1000 років!

Дзвіницю Софіївського собору збудував гетьман Іван Мазепа. Її висота сягає 76 м, і в ній досі зберігається великий дзвін "Мазепа" вагою 13 тонн і заввишки 1,25 метра, який відлили в далекому 1705 році за замовленням та на кошти гетьмана.

Софіївський собор прикрашає одне з відомих та рідкісних мозаїчних зображень Оранти - Богоматері з піднятими в молитві і розкинутими в сторони руками. Її також називають Незламна Стіна.

Софіївський собор - скарбниця фресок і мозаїк XI століття! Фрески тут укривають 3 тис. кв. м, а мозаїки - 260 кв. м. Більшість із них мають релігійний зміст: в основному це молитви з проханням помилувати ту чи іншу людину. 

За часів радянської влади головний іконостас Софії, Царські ворота, практично повністю відправили на переплавку, залишивши лише 11 фрагментів. Тільки в 2008 році іконостас відновили за малюнками, що збереглися. На це пішло 104 кг срібла.     

Золоті ворота. Київ

 У центрі Києва, неподалік від Софіївського собору, розташована відома пам’ятка оборонної та сакральної архітектури Київської Русі – Золоті ворота. Як і Софія Київська, Золоті ворота належать до найдавніших споруд Східної Європи. Пам’ятка згадується у відомій літописній статті 1037 року, що розповідає про будівничу діяльність князя Ярослава Мудрого: “Заложив Ярослав город – великий Київ, а в города сього ворота є Золоті. Заложив він також церкву святої Софії, Премудрості Божої, митрополію, а потім церкву на Золотих воротах, кам’яну, Благовіщення святої Богородиці.. Після цього  монастир святого Георгія (Побідоносця) і (монастир) святої Орини…” Цим записом літописець підсумував будівничі заслуги Ярослава за весь період його правління. В науці  забудовану цими спорудами територію давнього Києва прийнято називати “містом Ярослава”. 

        Проте новітні дослідження  Надія Нікітенко доводять, що будівництво  київських укріплень  із Золотими воротами було розпочате ще Володимиром Великим, а завершене його сином Ярославом Мудрим. Як і Софійський собор, укріплення із Золотими воротами виникли наприкінці правління Володимира – на початку князювання Ярослава. Якщо Володимир побудував Золоті ворота, то Ярослав звів на них церкву Благовіщення, освячену в 1022 році. Тож до цього часу  територія  Верхнього Києва була розширена й оточена новими грандіозними оборонними валами. За параметрами оборонні споруди “міста Ярослава” не мали рівних у давньоруській міській фортифікації. Довжина валів “міста Ярослава” становила 3,5 км. Вали прикривали територію Верхнього Києва (“міста Володимира” і “міста Ярослава”), охоплюючи площу в 80 га.

       У системі укріплень “міста Ярослава” літопис згадує троє воріт: Золоті, Лядські й Жидівські (Львівські). І тільки Золоті ворота були кам’яними. Ця споруда була не лише найпотужнішою ланкою в системі укріплень стародавнього міста, але й головним парадним в’їздом до Києва. Саме цими воротами в’їжджали посли з Візантії та інших держав Європи й Сходу, які намагалися встановити дружні зв’язки з Київською Руссю. Під цими склепіннями входили до міста учасники воєнних походів зі славою й здобиччю. Через Золоті ворота урочисто в’їжджало посольство французького короля Генріха I Капетінга сватати дочку Ярослава Мудрого – Анну.

       Золоті ворота являли собою бойову вежу із проїздом, яку вінчала надбрамна церква Благовіщення. Тип будівлі, що поєднує у собі ворота й храм, цілком імовірно, запозичений з Візантії. Так, візантійський історик XI ст. Іоанн Скілиця повідомляє про будівництво в другій половині X ст. церкви Спасителя над воротами Халки – входом до палацу візантійських імператорів у Константинополі. Але існує думка, що надбрамні храми – споруди, властиві винятково давньоруському зодчеству. Історик архітектури Юрій Асєєв вважав, що “будівництво надбрамних церков не було типовим для візантійської архітектури. Не характерне воно й для Європи цього  часу”.

                                 Острів Хортиця

Острів Хортиця – найбільший острів на Дніпрі, унікальність якого – у рідкісному поєднанні на одній території різноманітних природних комплексів, пам’яток геології, культури, історії…
Основу найбільшого острова на Дніпрі (довжина 12км, ширина, в середньому, 2,5 км, загальна площа – 2360 га) складають граніти і гнейси, яким близько двох мільярдів років. Природна унікальність Хортиці в тому, що тут у мініатюрі представлені зразки всіх ландшафтних зон України.
Дуже важливою та значущою є історична спадщина цього краю. Саме тут, за однією з версій, навесні 972 року загинув Київський князь Святослав Ігоревич – одна з найяскравіших постатей давньої історії України. Вважається, що з Хортиці вирушали у козацькі походи проти поляків оспівані українським народом Северин Наливайко,  Іван Сулима. Бував тут і гетьман Петро Сагайдачний зі своїм військом. Саме на Хортиці Богдан Хмельницький отримав підтримку реєстрових козаків у часи Визвольної війни у 1648–1654 рр.
Розкопки, проведені археологами заповідника, дають підстави стверджувати, що один із прототипів Запорозької Січі, її предтеча, існувала на Хортиці біля плавневої частини. Саме тут виявлено військове поселення Х–ХІV ст., а окремі знахідки (зброя, кераміка) свідчать про те, що коріння цього унікального об’єкта сягає глибше на кілька століть. У п’яти досліджених „напівземлянках” (археологи називають їх „куренями”) мешкали оборонці не лише Хортиці, а й частини південних рубежів тогочасної української держави.

      Одеський національний  театр опери                                        й балету

 Театр опери і балету по праву можна назвати старійшиною серед цілого ряду його культурних установ. 

Будівля Одеського театру виконана в стилі віденського “бароко”, який був основним в європейському мистецтві з кінця XVI і до середини XVIII століття. Над фасадом підноситься скульптурна група, що зображає одну з муз – покровительку мистецтва Мельпомену.  Трохи нижче розташовані скульптурні групи, також на сюжети із стародавньої міфології. Внизу, біля центрального входу, на високих постаментах встановлені дві скульптурні групи, які втілюють Комедію і Трагедію: зліва – фрагмент трагедії Евріпіда “Іполит”, справа – епізод з комедії Арістофана “Птахи”.

Найкрасивіша частина будівлі – це зал для глядачів. Архітектура його витримана в стилі французького “рококо”. розкішно прикрашений різними ліпними орнаментами з тонкою позолотою. Особливий інтерес викликає стеля.

У основу її композиції встановлені чотири картини художника Лефлера у вигляді медальйонів. На них зображені сцени з творів Шекспіра: “Гамлет”, “Сон в літню ніч”, “Зимова казка” і “Як вам це сподобається”. Вражає витонченістю ажурних деталей велика люстра в центрі стелі. У залі і у всіх ярусах багато різноманітних ліпних прикрас.                 З особливою витонченістю виконане ліплення в ярусах, бічних вестибюлях і уздовж проходів, що ведуть до лож. Оригінально і винахідливо зроблені світильники, канделябри і орнаменти бронзових інкрустацій.

Мабуть, у жодному театрі немає виготовленої з таким смаком завіси, ескіз якої створив найбільший театральний художник А. Головін. Площа сцени 500 кв.метрів. Унікальна акустика дозволяє доносити навіть шепіт з сцени в будь-якій куточку залу. Одна з визначних пам’яток театру залу – люстра. Півтори тонни – такою була вага старої люстри. Дві тонни двісті кілограм – вага нинішньої. Вона – точна копія, яка прикрасила зал нового театру в 1887 році. А важче тому, то виготовлена з міцніших і важчих сплавів.

Театр цікавий не тільки своєю архітектурою, але і багатою творчою біографією. Театру належить велика заслуга в розвитку музичної культури на Півдні нашої країни. Тут виконували свої твори П. І. Чайковській, Н. Ф. Римський-Корсаков, С.В.Рахманінов, Ежен Ізаї, Пабло Сарасате і інші. Виступали всесвітньо відомі артисти: Федір Шаляпін, Соломія Крушельницька, Антоніна Нежданова, Леонід Собінов, Тітто Руффо, Баттістіні, Джеральдоні, танцювала перша балерина світу – Ганна Павлова. У 1926 році театру було присвоєноно звання “Академічний”.

                      Олеський замок

Пам’ятка архітектури ХІІІ-ХУІІІ ст.  У 2-й пол ХУ ст. Олеський замок перестав бути оборонною спорудою і перетворився у резиденцію магнатських родів – Даниловичів, згодом Собеських, Жевуських. У 1629 році в Олеському замку народився майбутній король Польщі Ян ІІІ Собеський.

Експозиція замку представляє вітчизняне мистецтво Х-ХІХ ст. Тут зібрано ікони, безцінні твори живопису, скульптури, ужиткового мистецтва (зокрема, меблі та гобелени). Особливу вартість має збірка скульптури ХУІ-ХУІІІ ст., українського портрету ХУІ-ХІХ ст. В комплекс, крім замку, входить колишній монастир капуцинів з костелом св. Йосифа (1739 р., архітектор – Мартин Добравський). В монастирі   розташована експозиція ренесансної скульптури, є виставкові зали та студійні фондосховища, в яких зберігаються колекції дерев’ної скульптури 15-20 ст. 

               

                 Софіївський дендропарк

Національний дендрологічний парк „Софіївка” – одне з найвидатніших творінь світового садово-паркового мистецтва кінця ХVІІІ – першої половини ХІХ ст. Парк розкинувся на площі майже 180 га на узбіччі старовинного міста Умань Черкаської області.
Заснував парк у 1796 році  польський магнат Станіслав Потоцький на честь своєї дружини красуні-гречанки Софії та подарував його у день її янгола, в травні 1802 року. Ідея створення парку в романтичному стилі з використанням римської і грецької міфологій належала самій Софії. Дивовижні пейзажі, екзотичні рослини, античні скульптури, водойми, каскади, фонтани, кам’яні гроти – все це гармонійно поєднується і створює неповторну атмосферу казки. Цей шедевр вражає відвідувачів своєю красою вже понад 210 років.
Втілювали задум архітектурного проекту народні майстри-умільці Уманщини – з 1796 по 1802 роки. Копали ставки, підземну річку, споруджували водоспади й водограї, прокладали алеї, переносили велетенські гранітні брили, створювали із граніту та гіпсу художні прикраси для архітектурних споруд. У парку висаджували дерева місцевих порід та екзотичні рослини, завезені з різних країн світу. Прикрашали парк мармуровими статуями грецьких богів та богинь, філософів та поетів, виготовленими скульпторами Італії та Франції.

                   Музей писанки в Коломиї

У місті Коломия існує унікальний, єдиний у світі музей писанок. До речі, і сам музей має форму писанки заввишки 14 метрів, а всередині викладений візерунком із кольорового скла – вітражем. Щоб помилуватися мистецтвом і фантазією українських майстрів, а також більше дізнатися про історію нашого народу, сюди з’їжджаються гості з усієї країни. 

У музеї можна побачити вражаючу колекцію писанок – понад шість тисяч. Над ними працювали майстри й майстрині з усієї України. Окрім того, тут «живуть» іноземні писанки-гості з Білорусі, Польщі, Чехії, Канади, Франції, Індії та Сполучених Штатів Америки. Вік деяких писанок вражає, адже їм понад сто років.