Правова відповідальність підлітків

(Онлайн – презентація)

 

Стежками пам’яті Григора Тютюнника

Бібліотрансформер

До 90-річчя від дня народження письменника

        5 грудня 1931 року в cелі Шилівка Зіньківського району, що на Полтавщині, народився український письменник-прозаїк, перекладач, представник покоління шістдесятників Григір Тютюнник. Літературне ім’я письменник обрав, щоб відрізнятися від старшого брата Григорія Тютюнника. Григорій-молодший вирішив торувати власний шлях у літературі й почав підписуватися Григором.

       З шестирічного віку Григір виховувався в родині свого дядька Филимона Васильовича на Луганщині. Згодом дядько пішов на фронт, а одинадцятирічний хлопчик, рятуючись від голоду, пішки пішов окупованою територією до рідного села на Полтавщині. Згодом туди приїхала і тітка з грудною сестричкою, жили у селі, доки не згоріла хата. Закінчивши п’ятий клас Григір іде до ремесляного училища, що в місті Зінькові, де мав одяг і сімсот грамів хліба, що і спасало їх із матусею від голоду. У 1951–1955 роках Григір служив радистом на Тихоокеанському флоті. Після демобілізації він працював токарем в залізничному депо на Луганщині. А далі щасливі п’ять років навчання в університеті на філологічному факультеті. Перша його книжка «Зав'язь» вийшла 1966 року . Вона була однією з тих книжок, які засвідчили новий злет української прози і зробили популярним ім´я Тютюнника. Журнал «Дружба народов» відзначив оповідання Григора Тютюнника як кращі в своїх публікаціях 1967 року.

           Григір Тютюнник цікавився кінематографом. Він працював у сценарній майстерні Київської кіностудії ім. О. Довженка. Там створив літературний сценарій за романом брата "Вир".

         У Таллінні вийшла збірка його оповідань естонською мовою. У журналі «Сельская молодежь» 1979 року повідомлялось, що його нагороджено медаллю «Золоте перо» − за багаторічну творчу співпрацю. Також у цей період виходять друком збірки «Батьківські пороги», «Крайнебо»(1972, 1975), «Отчие пороги» (Москва, 1975), «Коріння» (Київ, 1978).

              Творча спадщина Григора Тютюнника невелика за обсягом − уміщується в одному томі на 600 сторінок. Це близько сорока новел, п’ять повістей, ряд нарисів, статей та спогадів. Однак цінність літературної творчості була надзвичайно високою. Хто ж вони, герої творів Григора Тютюнника? Передусім це його земляки – велика хліборобська родина, корінні землероби. Ось, приміром сторож розсадника Данило Коряк з оповідання «Деревій»;  «… чоловік худий, цибатий, плоскогрудий, але широкий у кості – сорочка на його плечах розіп’ята, мовби кроляча шкура на граблиці…» Кілька мимохідь кинутих штрихів – і вже перед тобою жива людина! У своїх творах Тютюнник завжди працював над почуттями. У щоденнику писав: "Ніколи не працював над темою. Завжди працюю над почуттями, що живуть навколо мене і в мені".

Григір Тютюнник мав дружину Людмилу та двох синів Василя та Мишка, названого на честь свого діда

          Найголовнішим болем письменника було сучасне село. Він одним із перших помітив факт, що держава буквально вимітала з сіл молодь, заманювала її на цілину чи в шахти, пропонуючи найчорнішу роботу. Не кожному із тих , хто пише, вдається здобути визнання сучасників. Григір Тютюнник приніс свої твори до читачів своїх чесно, надовго, його творами зачитуються і зараз.

          Художній світ Григора Тютюнника – це і світ живого народного слова. І авторова літературна мова, діалоги напрочуд життєві. Так само органічно почуваються в цій мові давні, чи осучаснені народні, влучні й дотепні гумористичні вислови, «І наш Хомка хліб комка». Описує нелегке становлення молодої людини, вибір свого шляху, як у творі « Вогник далеко в степу». Тут людські конфлікти й напружені колізії не руйнують загального пафосу зростання людини, зокрема ремісника Павла, гарантування її світогляду на тривкій народній національній основі.

            6 березня 1980 року  трагічно помирає наш земляк Григір Тютюнник, та по собі він залишив спадщину – свої твори, які читаються в сімейному колі та перевидаються, вивчаютьсся в школах.

        1989 року його творчість була посмертно відзначена Державною премією імені Шевченка. Пам’ять про нашого земляка  Григора Тютюнника житиме  довго і його творчістю захоплюватиметься не одне покоління, бо писав він про народ, про земляків , хліборобів і просто про життя.

І пам’яті свіча не згасне

(До дня Голодомору на Україні 1932 – 1933 роки)

Україна в 1932-1933 роках пережила страшну трагедію – Голодний Мор, який забрав життя мільйонів наших земляків. Жорстокість Голодомору полягає перед усім у тому, що голод не був наслідком стихійного лиха, посухи або неврожаю, він став результатом навмисної політики більшовицького режиму. Шляхом насильницького вилучення продовольства, блокади сіл та цілих районів, заборони виїздів за межі охопленої голодом України, згортання сільської торгівлі, репресій, система створила  умови, які були не сумісні з життям.

Сьогодні ми вшановуємо пам’ять жертв Голодомору 1932 – 1933 років. Кожен із нас переосмислює нашу історію, трагічні її сторінки, які примушують стискатися людські серця. Одна з найстрашніших таких сторінок – Голодомор, який призвів до небачених безневинних жертв.

Кажуть, що минуле не належить нікому зокрема. Воно – надбання нинішніх і майбутніх поколінь, бо саме їм належить винести з нього всі найсерйозніші уроки, щоб подібні людські трагедії не повторилися. Ніде і ніколи!

Пам'яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного сталінським тоталітаризмом у 1932 – 1933 роках. Пам’яті українських сіл і хуторів, які щезли з лиця землі після найбільшої трагедії XX століття, присвячуються ці хвилини.

На вшанування світлої пам’яті жертв Голодомору в Україні у 1932 – 1933 роках оголошую хвилину скорботи. Хай ця хвилина для громадян нашої незалежної держави, співвітчизників за кордоном, для всіх людей доброї волі й чистої совісті стане актом поминальним, жестом покаяння і перестороги.

Хай у кожному місті й селі, у кожній оселі, у кожній родині старий і малий схилить голову перед пам’яттю невинно убієнних голодом-геноцидом, уклінно припаде до їхніх могил, поставить свічку перед образом Божим. Хай ця хвилина увійде в наші серця тихою молитвою, очистить наші душі від зла.

„Палахкоче свіча

Поминальної нині Молитви”

Достигали жита. І тремтіли Дитячі коліна –

Косоокої смерті чорнів продірявлений плащ...

Вимирало Село – потопала в сльозах Україна,

І розгублене небо ковтало задушений плач. 

Шаленів людомор – лютували нові яничари,

І старенька Бабуся міняла Ікону на Сніп...

Над Полями Святими замучені душі ячали,

І Дніпро захлинувся у розпачі страчених Слів.

Палахкоче свіча

Поминальної нині Молитви

І розгнуздана Пам’ять малює Історії слід...

Тільки ті Колоски – Життєдайного Виміру Витвір,

Як і завше, Очима Дитячими міряють Світ. 

Піднялись, озиваються в десятиліттях

З далини, аж немов з кам’яної гори Надійшли.

Придивляюсь:

„Вкраїна, двадцяте століття”

І не рік, а криваве клеймо:

„Тридцять три” 

(Адлер Коралів)

Голод 1932 – 1933 років став для українців тим, чим був голокост для євреїв. До цього небаченого за історичними мірилами голоду держава штовхала село, що відмовлялося прийняти колгоспну систему з самого початку колективізації. У 1930 році в Україні було заготовлено 400 млн. пудів хліба, у 1931 році – 380 млн. пудів.

Це було досягнуто за рахунок обезкровлення села. У багатьох селян забрали все зерно, в тому числі й посівний фонд. Фізично ослаблене селянство не могло ефективно провести весняну посівну кампанію: у 1932 році було засіяно трохи більше половини запланованих площ. І все ж не ці чинники стали причиною трагедії українського селянства. Врожай 1932 року лише на 12 % був меншим за середній урожай 1926 – 1930 років і міг би забезпечити населення України мінімумом продовольства.

Те, що відбувалося в Україні в 1932 – 1933 роках, ніде в документах не зафіксовано, бо Сталін наказав ставитися до голодомору як до неіснуючого явища. До загибелі мільйонів селян привело холоднокровне рішення Сталіна відібрати в українських селян їстівні припаси, а потім оповити голодуючих завісою мовчання, заборонити будь-яку допомогу їм з боку міжнародної або радянської громадськості.

Щоб перешкодити втечам голодних людей за межі України, на її кордонах були розміщені загороджувальні загони внутрішніх військ, які нікого не випускали.

Прагнучи врятувати хоч дітей, селяни часто везли їх до міста і там залишали в установах, лікарнях, на вулиці.

О, як же ти не вмерла, Україно,

Бо скільки ж то зловісницька мета

Звела людей, приречених безвинно, –

Й ніхто за це ні в кого не спитав.

Голод, який поширювався протягом 1932 року, набув найстрашнішої сили на початку 1933 року. Першими, як правило, гинули чоловіки, пізніше – діти, і останніми – жінки. Але, перш ніж померти, люди часто божеволіли, втрачаючи своє людське єство.

Найстрашніше було дивитися на маленьких дітей, висохлі, як у скелета, кінцівки яких звисали з роздутого живота. Голод стер з їхніх облич усі сліди щасливого життя.

Молитва Катерини Мотрич за убієнних голодом у 1932 – 1933 роках. Хто се? Чий голос щоночі просить: „Хлібця! Хлібчика дай! Мамо, матусю, ненечко! Крихітку хлібця”. „Сину Божий! Ісусе Христе! Спасителю наш! Порятуй від голодної смерті народ мій, у якого дика саранча забрала все до зернини.

Богородице! Матір наша небесна! Покрово, покровителько люду святоруського! Куди ж ви всі відійшли? Чого ж залишили мою землю і нарід мій на поталу червоних дияволів?

Чи ж не бачите, що вони доточують кров із могутнього українського дерева? Чи ж не бачите криниці, повної українських сліз? Чи ж не бачите, що то не Україна вже, а велетенська могила? Де ж ви, сили небесні?

Господи! Страждання, муки й горе мого народу до Всевишньої скорботи зарахуй, і біди, і погибель від землі й народу сущого відверни. Нині, прісно й на віки вічні відведи. Амінь!”

А люди біднії в селі,

Неначе злякані ягнята,

Позамикалися у хатах – Та й мруть…

Кров холоне в жилах, коли читаєш спогади очевидців.

Тож пом’янімо хоч сьогодні, із запізненням у кілька довгих десятиліть, великомучеників нашої історії. Пом’янімо і знайдемо в собі сили пройти за ними дорогою їхнього хресного путі. Не їм це потрібно, а нам. Все, що вони могли сказати світові, вони вже сказали. Тепер наша черга.

Відкрийтесь, небеса!

Зійдіть на землю.

Всі українські села, присілки та хутори,

Повстаньте всі, кому сказали: вмри!

Засяйте над планетою, невинні душі!

Зійдіть на води й суші,

Збудуйте пам’яті невигасний собор!

Сьогодні – час очищення і ми починаємо осмислювати самі себе: що з нами сталося? Сміливішає пам’ять, мужніє душа, розковується свідомість, звільнена від страху.

На десятиліття можна засекретити архіви, приховати викривальні документи, замести сліди злочинів, переписувати історію на догоду диктаторові чи скороминущому ідеологічному божкові. Але з пам’яттю народу нічого не вдієш.

Рідну землю, що мене зростила, я над усе люблю на чужині

   (Краєзнавчий медіа-етюд до 120-річчя від Дня народження Михайла Ореста (Зерова))

Майдан у книгах

(Бібліофреш до Дня Гідності та Свободи)

Історія України мала багато трагічних періодів, коли свобода і навіть сам факт існування українського народу опинялися під загрозою. Але завжди в такі періоди найкращі сини і дочки України ставали на захист своєї землі, своєї держави, своїх співвітчизників.

Нині знову прийшов цей час – час вибору між свободою і рабством, світлим майбутнім та темним минулим, справедливістю та тиранією. На Майдані пліч-о-пліч стали українці і євреї, росіяни та вірмени, грузини і білоруси. Їх об’єднали українська земля та бажання жити у вільній країні. Спочатку вони вимагали право вибору. Потім їм довелось вимагати право жити. І хоч кулі снайперів – це вагомий аргумент, але ні кулі, ні гранати, ні нелюдська жорстокість не змогли перемогти цих людей. Вони гинули, та не здавались…Трагічні події в Україні, починаючи з листопада 2013 року, тривожать та не залишають байдужими жодного громадянина країни. Кожному з нас необхідно усвідомити, за що боролися учасники Євромайдану, і заради чого пожертвувала своїм життям “Небесна Сотня”. 

Горить свіча і пам'яті сльоза,

Додолу з неї краплями стікає,

Земля ридає, плачуть небеса,

Майдан Героїв з почестю ховає.

Їх взяв Господь, щоб ангелом в раю.

В його садах довічно проживати,

Вони завжди залишаться в строю,

Про них народ пісні буде співати.

Небесна сотня білих журавлів,

Душа, яких летить під небесами,

Ніхто із Вас вмирати не хотів,

Хай вічна пам'ять лишиться за вами...

Сьогодні туга душу розпина,

Багато з вас в коханні не признались,

Надворі скоро втішиться весна,

Чому ж її ви, хлопці, не діждались?..

Горить свіча і пам'яті сльоза,

Додолу з неї краплями стікає,

Земля ридає, плачуть небеса,

Героїв Україна пам'ятає..

Слава Україні! Героям Слава!

(Богдан Пісний “Ангели Майдану”)

Саме цими словами Україна проводжала в останню путь своїх синів та дочок, тих, хто загинув за свою країну, за свій народ. Знову від нас пішли найкращі, ті, для кого “справедливість”, “гідність”, “свобода”, “Україна” були не просто словами, а сенсом їх життя.

Ми вшановуємо пам'ять Героїв Небесної Сотні, які віддали своє життя за нашу рідну землю, за Україну. Кожен із цієї Небесної Сотні, як і ми з вами, мав свою сім`ю, батьків, друзів, захоплення, свої симпатії і свої невідкладні справи. Але поклик їхньої душі саме в цей час призвав їх до боротьби за вільну, демократичну, чесну Україну.

Не залишили без уваги революцію й письменники. Ще за часів подій Майдану українські митці працювали над створенням тематичних літературних творів, аби жодна година важливого періоду в житті України не залишилася забутою. Тож вже після 20 лютого почали виходити в світ нові книжки про Євромайдан. Наша книгозбірня пропонує прочитати книги тих подій та Героїв Небесної Сотні.

Слово Майдана.  Олег Виноградов

У книзі зібрано сто оповідань учасників і очевидців подій, що сталися на Майдані Незалежності в Києві з листопада 2013 по лютий 2014 року. Спогади представників майже всіх служб, підрозділів, напрямків і рухів Майдану нададуть можливість дізнатися всю правду про революційний Майдан, а також зрозуміти думки, надії і вчинки тих, хто ціною власного життя відстоював честь України і гідність свого народу. Всі оповідання - цікаві, відверті, емоційні і по-своєму унікальні. Кожен майданівський день, кожну подію, кожен штурм герої книги бачили по-різному. 

«Дорога в безсмертя: Дмитро Коряк»

З вірою в перемогу йдуть у зону АТО мобілізовані військовослужбовці та добровольці, з надією на швидкий мир ми проводжаємо їх зі сльозами на очах. Мільйони гривень пожертвували на їх потреби ті, хто служити не може. Проте рана на Сході України і далі кровоточить. Кажуть, що саме так гартується справжня нація.

Якби ж мені, синку, не жаль.

Ти ж на моїм серцю лежав...

Ці рядки з тужливої народної пісні «Плине кача по Тисині», що стала неофіційним гімном, який виконують в пам'ять за загиблими активістами Євромайдану (Небесної сотні) та полеглими під час війни на сході України, мимоволі спадають на думку, коли береш до рук книгу Надії Гринь «Дорога в безсмертя: Дмитро Коряк.»

У коротких біографічних відомостях Вікіпедії зазначено, що Дмитро Коряк – український громадський та військовий діяч, вояк полку «Азов», позивний «Брат». Осколок обірвав життя молодого полтавця у зоні АТО на Донеччині, під час боїв за селище Саханка поблизу Маріуполя.

Красивий українець, розумний і хоробрий,

Й душа була у нього — весняний соловей!

На момент смерті йому було лише 25...Залишилися посмертні державні нагороди, могила на Алеї Героїв центрального міського кладовища у Полтаві та згорьовані батьки, у яких війна забрала сина, а з ним і надії, майбутнє, спокій. А ще світла пам'ять рідних, знайомих, однокурсників, побратимів...

Матіос М.  Приватний щоденник. Майдан. Війна...

"Приватний щоденник", мабуть, найочікуваніша книжка Марії Матіос, якою відома українська письменниця "загартовує правдою" про ексклюзивні події Майдану та триваючої війни, учасником чи свідком яких вона була. Це свого роду хроніка, що починається з кінця 2013-го і до середини літа 2015-го року. І крізь цю призму письменниця дуже зворушливо і дуже чуттєво описує маленькі історії українських родин, життя яких болючими втратами та глибокими ранами назавжди змінив Майдан...змінила війна... А ще - свої історії "про конкретні битви за дуже конкретних людей". У час," коли музи здебільше мовчать, а говорить зброя", Марія Матіос розпочинає "особисту війну і боротьбу" за "кожну конкретну людину" – боротьбу за свою Націю. У найдраматичніші та найкривавіші дні Майдану вона боронить Націю від звірств Беркута та ошаленілих тітушок; у київському СІЗО, судах, лікарнях, госпіталях, у солдатських траншеях та бліндажах, у розгромлених містечках та селах Донбасу - вона захоплюється Її мужністю, благородством та гідністю. А в дні глибокої скорботи та дні світлої радості надії вона просто тримає свою Націю за руки, втирає Їй сльози, "передаючи своє тепло і співчуття"...

"Майдан. Події - свідчення - менталітет", Олександр Стражний

У цій книзі подано огляд подій, що відбувалися в Україні в листопаді 2013 – лютому 2014 років. Ретроспектива Революції Гідності розгортається на тлі голосів її учасників, а також на тлі аналізу схожих революцій в інших країнах світу. Розгляд, зроблений не просто учасником Руху Спротиву, але й психіатром, надає фактам неочікуваного осмислення. Менталітет Майдану виведено в динаміці і суперечностях – він, як організм, зароджується, дорослішає, усвідомлює себе і врешті-решт діє. Аналізуючи поведінку учасників Руху Спротиву і пересічних громадян, які підтримали або не підтримали Майдан, автор робить висновки – які саме риси української ментальності під час екстремальної ситуації виявили себе найбільшою мірою, а які — залишилися “незадіяними”. Завершується книга підсумком – яким чином змінилося світосприйняття українців після Майдану і що може чекати на Україну в майбутньому.

«Майдан. Погляд зсередини» Олег Трайдакало

На перший погляд, це історія про простих людей — справжніх, щирих, добрих і небайдужих. Проте їм судилося стати насправді незвичайними, видатними людьми.

У подіях Революції гідності на київському Майдані їм довелось поєднати доброту і терпимість із праведною люттю задля порятунку всієї України. Без перебільшення, самовідданість і щоденна робота цих людей із легендарної «Львівської брами» зробили можливими тектонічні зміни в українському суспільстві.

У цій книзі на 100% справжні автентичні емоції і почуття: терпимість до опонента, яка увінчується порозумінням; справжнє братерство людей, об’єднаних спільною метою і великою національною родиною (це у часи, коли навіть сусіди можуть вороже ставитись одне до одного); відчайдушна стійкість мирного протесту; криваве протистояння з ворогом, який перетнув межу людяності; невимовна гіркота втрати людей, які стали за нетривалий час найдорожчими, рідними людьми, оскільки народились як справжні Українці.

Ця історія не про жорстокість протистояння з ворогом. Вона про справжні чесноти найкращих людей, які живуть поміж нас. І вона насправді захоплює.

Майдан ридав, а сотня в небо йшла,

Один за одним наче янголята.

Тут, на землі прощались матері,

А в небі зустрічала Божа Мати.

Майдан стогнав, а сотня в небо йшла,

Земля змішалась з кров’ю і сльозами.

Ридали всі: і рідні, і чужі,

І кров текла із серця, наче з рани.

Боліли рани та вже не болять,

Жовто-блакитний стяг покрив їх тіло.

Один за одним шикувались в ряд,

Героїв сотня в небо полетіла.

Вічна пам'ять Героям Небесної Сотні, які поклали своє життя, захищаючи незалежність і майбутнє нашої Батьківщини.

Герої не вмирають! А живуть в наших душах, торкаються струн нашого серця. 

 Любі наші маленькі читачі!

До Вашої уваги – свіжа преса!

Сьогодні Вашій увазі пропонуємо статті з журналів.

Кожен з нас знає, що опинитися серед двієчників, м’яко кажучи, неприємно. Але, якщо ви думаєте, що це вирок на все життя, то це зовсім не так. Адже історії відомо безліч прикладів, коли вчорашні двієчники ставали великими людьми. Стаття «Геніальні «двієчники»» познайомить вас із ними.

1.    Геніальні «двієчники» (Цікаві факти). // Задавака. – 2021. - №21. – С 3.

Любі читачі, чи здогадуєтеся ви, що для виготовлення одного зошита потрібно 0, 00035 дерева, а на тонну паперу потрібно 17 дерев? Але як із величезного дерева виходить красивий зошит або пачка білосніжних аркушів? Стаття «Секрети виробництва паперу» розкаже вам про це.

2.    Секрети виробництва паперу. // Задавака. – 2021. - №21. – С 9.

Для тих, хто хоче прикрасити свою кімнату, зробити власноруч вишуканий подарунок другу, або ще краще, колоритний експонат для шкільної виставки в нагоді стане стаття «Грибне панно з полімерної глини».

3.    Грибне панно з полімерної глини (Hand-Made). // Задавака. – 2021. - №21. – С 14.

Для дівчат, які ретельно слідкують за своєю зовнішністю і хочуть бути в курсі останніх трендів в світі сучасної молодіжної музики цікавою буде наступна стаття «Секрети краси BLACKPINK», яка розповість їм про Південнокорейський дівочий гурт BLACKPINK.

4.    Авдєєнко Ю. Секрети краси BLACKPINK (Південнокорейський дівочий гурт BLACKPINK) / Ю. Авдєєнко. // Однокласник. – 2021. - №11. – С 4.

Ці знані письменники в підлітковому віці не діставали на горіхи за погану поведінку і приносили додому якнайкращі оцінки. Батьки не могли нарадітися, яких зразкових мають синів… Стоп, це точно не про наших сьогоднішніх героїв! Бо ж вони ще й як уміли влаштовувати різноманітні пригоди. Ви точно бачили їхні імена в підручниках з літератури (про них там пишуть, немов про святих, еге ж?), але вам  і на думку не спадало, що то були за «янголи» в підлітковому віці. Стаття «Шукачі пригод на свою голову» познайомить вас з ними J

5.    Вялкова В. Шукачі пригод на свою голову (Життєві пригоди Дж. Фенімора Купера, М. Твена, Р. Л. Стівенсона, Ж. Верна) / В. Вялкова. // Однокласник. – 2021. - №11. – С 30.

Сподіваємося наші підбірки стануть Вам у нагоді, гарного перегляду!