Живу тобою, земле рідна

(Краєзнавчий променад до 220-річчя з часу утворення Полтавської губернії)

Полтавська губернія – адміністративно-територіальна одиниця на Лівобережній Україні на початку 19 – у першій чверті 20 століття. Була утворена царським указом від 27 лютого 1802 року. Головне заняття населення – землеробство і скотарство. Вирощували зернові культури, льон, коноплі, соняшник, тютюн, овочеві культури. Значний прибуток давало вирощування слив. Зокрема, великим попитом користувалися мгарські, маціївські, глинські, сарські, опішнянські, зіньківські, мачуські, комишанські сливи. Важливу галузь господарства становило вирощування великої рогатої худоби, коней, овець, свиней. 

Цікаві факти про Полтавську губернію:

* Полтавська губернія на час утворення мала у своєму складі 15 повітів;

* У гирлі річки Сула знаходилось древнє місто Воїнь;

* Козацькі літописці Г.Грябанка і С.Величко народилися та жили на Полтавщині. Відомі запорізькі козацькі старшини Кость Гордієнко та Петро Іваненко були вихідцями з Полтавщини;

* Такі населені пункти Полтавщини як Пирятин, Горошина, Лукомль, Кснятин, Говтва згадуються в літописах XI століття

* Гетьманська столиця Полтавщини – Гадяч

* Найвища відмітка області знаходиться в Кременчуцькому районі

* За запасами і видобуванням природного газу Полтавська область серед областей України займає 1 місце

* Полтавщина налічує більше 120 річок і водостоків

* Річковий порт знаходиться в м. Кременчук

На 1 грудня 1924 р. у Полтавській губернії було 86 районів, 1045 сільрад, 8146 населених пунктів, у яких налічувалося 648 401 господарство.

Герб Полтавської губернії затверджений 5 липня 1878 року і являв собою в золотому полі чорний трикутний пам'ятник, прикрашений золотою змією, що звилась в кільце.

Сучасний герб увінчаний п'ятибаштовою короною і обрамований гілками калини, оповитими синьо-жовтою стрічкою. Над короною – напис "Полтавщина".

Прапор Полтавської області затверджений 10 лютого 2000 року рішенням XІ сесії обласної ради XXІІІ скликання і являє собою на синьому полотнищі жовтий козацький хрест. В композицію прапора внесено зображення козацького хреста, основного елементу герба Полтавської області, який включено з історичних мотивів, коли на зразок нинішнього територіального утворення в середині ХVІІІ століття ряд полків (Кременчуцький, Пирятинський, Гадяцький, Зіньківський, Хорольський) були об'єднані навколо Полтавського полку, прапор якого мав темно-синій колір з козацьким хрестом. Синій колір – стійкий, сильний, вірний, надійний (за геральдичними правилами ХVІІІ століття – боротьба за свободу).

Є чимало маловідомих широкому загалу постатей в українській літературі і культурі, яких подарувала світові полтавська земля. До них можна віднести нашого земляка – людину широких літературних, наукових, громадських інтересів – Кесаря Білиловського, поета-лірика, перекладача, видавця, культурного діяча, доктора медицини і хірургії, дійсного статського радника. Барви рідної природи запали в серце і душу Кесаря, пізніше у нього з’явилися рядки:

Чи є ще де така країна,
Така співоча, гожа й шатна,
Така розкішна, благодатна,
Як ти, моя свята родино!

***

Дрижать на Ворсклі срібні смуги,
Верба схилила віти з туги,
Мов жде світанкової миті.
Чи казка це, чи не в уяві?..
Бо, маю гадку, ці картини
Побачить можна лиш в Полтаві,
У щирім серці України.

 Тризуб як малий Державний Герб України

      (Інформ – хвилинка до 30 – річчя затвердження Верховною Радою України)

 

Наш герб – тризуб. У ньому сила

Отця Небесного і Сина.

Уважно придивись до нього –

На Дух схожий він Святого,

Що голубом злетів з небес

І у людських серцях воскрес.

Тризуб немов сім’я єдина,

Де тато, мама і дитина

Живуть у мирі і любові

В Україні вольній, новій.

(Поклад Н.)

 

Український тризуб вже давно має набагато більше значення для українців, аніж тільки просто герб. Він став символом віри, сили та незалежності. З ним йшли у бій князі Київської Русі, затверджував документи Генеральний Секретаріат, він був знаком боротьби за свободу в ХХ столітті та врешті став Малим Державним гербом незалежної України.

Що ми знаємо про герб України? Більшість з нас обмежується тим, що це золотий тризуб на синьому фоні. Ще дехто навчився читати в ньому приховане слово “воля”. Але насправді все не так просто.

Ви замислювались, наприклад, чому саме тризуб? Що це взагалі за символ? Коли він з'явився на наших землях?

Вперше про тризуб як про офіційний державний герб України заговорили в 1918 році. Українська Центральна Рада пояснила його прийняття тим, що це є знак князівської влади і спадкоємності української державної традиції. Однак, починаючи від розпаду Київської Русі і до XX століття його використовували не так активно. Тризуби зустрічалися тільки в геральдиці міст, на родових гербах чи у книгах. Деякі запорожці, зокрема Гетьмани Хмельницький та Мазепа, розміщували на своїх родових гербах хрести чи якорі, стилізовані під тризуб.

Але історія українського герба почалась ще з княжого роду Рюриковичів. Вони карбували тризуб на всьому: від печаток та монет до цеглин, з яких будувались храми та церкви. Перша писемна згадка про український тризуб датується 10 ст. Це був болгарський літопис “Хроніка Манасії”, в якому описувались прапори дружинників Святослава саме з тризубами. Щоправда, Святослав обрав собі простіший варіант - з двома зубцями. Одна з гіпотез стверджує, що це була літера “Ц” (від слова “цар”) зі зміщеним до центру хвостиком.

 

Його син Володимир Великий не зрадив традиціям, однак впродовж свого правління постійно удосконалював свій герб. Почав з того, що додав ще один зубець, далі ускладнював його графічними елементами. Остання зміна відбулась після хрещення Русі, коли князь додав паличку до середньої лінії, щоби вийшов хрест.

   

                            

У результаті безпосередніх зв’язків Києва з Боспорським царством і впливу грецької культури тризуб поширився на Київську Русь. Тризуб зберігся на золотих і срібних монетах князя Володимира, став спадкоємним геральдичним знаком для його нащадків і символом могутності Київської Русі. Зображення тризуба мають клейма на цеглі Десятинної церкви у Києві (986 – 996 рр.), Успенського собору у Володимирі-Волинському (1160 р.). Тогочасні князі зображували свій герб на монетах, зброї, одязі, печатках, прикрасах, стягах, посуді на каменях та цеглі інших держав, тощо. Кожне покоління змінювало свій герб, додаючи чи віднімаючи певні елементи. Найбільша кількість знайдених речей з тризубом належали Володимиру Святославовичу, тому він вважається його знаком.

Протягом кількох століть тризуб був поширений у всіх князівствах Київської Русі. Згодом зазнав змін (двозуб), але весь час зберігалась первісна Володимирова основа. Окремі династичні роди на українських землях використовували тризуб як своє династичне знамено аж до XV століття.

  

Однак, тризуб був присутній на наших землях ще задовго до цих подій. Археологічні знахідки свідчать, що його використовували трипільці у 4-3 ст. до н.е. У прадавні часи на землях центральної України тризуб був знаком родових та племінних старійшин. Приклади стародавніх тризубів були знайдені на Поділлі, в Ольвії (в Південній Україні), на території прадавнього Бозпорського царства. Згодом його використовували царські скіфи, які називали себе нащадками атлантів (до речі, найдавніша писемна згадка про тризуб датується 360-355 р.р до н.е. і належить Платону: у праці “Тімен” він детально описав блакитний одяг царів-атлантів, на якому був зображений золотий тризуб).

Різноманітні версії тризуба були поширені по всій території Європи та Азії, адже він був частиною культури багатьох народів і особливо значну роль відігравав у віруваннях арійців. Тому на деяких родових гербах їх нащадків і досі можна знайти відголоски триєдності. Арії пройшли чималий шлях, залишивши по собі багато згадок, в тому числі і тризуб.

В Індії, наприклад, є Храм Вайшну Деві - Великої Богині Матері. Її бронзова статуя у правій руці тримає тризуб. Найцікавіше те, що храм знаходиться на горі з трьома вершинами, яку символічно називають “Трикута”. З тризубом також зображують індійських богів Шиву та Вішну. За допомогою тризуба Шива перетворює світ у хаос, з якого згодом створює новий світ. Це символ єдності творця, охоронця і руйнівника. В національній символіці Індії також  присутній елемент, який називається “тришуб” і нагадує український тризуб. Однак місцеві визнають, що символ “народився” не на їх землях, а був принесений саме арійцями.

З тризубом зображалися багато міфічних героїв: грецький Посейдон, римський Нептун, скіфський Тагимасад, слов'янські Перун та Водяник.

                     

Існує безліч теорій значення тризубу, однак жодної, яка б змогла пояснити усе. Хтось бачить в ньому конкретні риси живих і не живих предметів: верхню частину скіпетра візантійських монархів, скіпетри скіфських царів, корони, сокиру, прапор, птаха тощо.

 

Також вважається, що тризуб – це відображення Рарога – вісника небесної справедливості, сокола, який летить з висоти донизу. В багатьох древніх цивілізаціях цей птах асоціювався з чимось високим: у стародавньому Єгипті – це був символ Сонця, в Монголії сокіл знищив “сонячного перевертня”, перси асоціювали його з царською владою, індіанці та слов'яни називали так доблесних воїнів. У віруваннях наших предків саме сокіл сидів на верхівці світового дерева. Тому дехто вважає, що саме падаючий вниз сокіл став прототипом родового гербу Рюриковичів.

Що ж, скільки думок, стільки й гіпотез. А як все було насправді, сьогодні достовірно не знає ніхто. Тризуб завжди буде приваблювати нових любителів загадок та головоломок, доки якомусь щасливцю не вдасться розгадати таємничий код наших предків.

Але зараз, давайте повернемося від гіпотез та сторінок давньої історії до подій 1917 року ХХ століття.

Від часу створення Центральної Ради в Києві у 1917 році розпочалися суперечки щодо того, яким має бути головний знак української державності. Участь в обговоренні брав історик Михайло Грушевський.

Серед варіантів стати гербом були: золотий лев, що спинається на скелю (герб Галицько-Волинської держави), Архистратиг Михаїл (давній герб Київської землі), козак із мушкетом (герб Гетьманщини) і тризуб (власний знак князя Володимира Великого).

До перших трьох «претендентів» у Грушевського були зауваження, а от тризуб підходив найкраще.

«На монетах й інших предметах старої Київської держави бачимо гарно стилізований геральдичний неясного значіння, щось вроді трезубця», – писав про тризуб Грушевський.

6 січня 1918 року герб з’явився на першій українській банкноті 100 карбованців, а згодом – на прапорі українського військово-морського флоту.

(Перша банкнота Української Народної Республіки – купюра 100 карбованців (аверс), на якій вказаний 1917 рік, а в обіг вона увійшла з 5 січня 1918 року)

(Ілюстративний додаток до наказу ч. 192/44 від 18 липня 1918 року, яким затверджувався ескіз Українського військово-морського прапора)

(Цей військово-морський прапор виготовив у 1918 році старший лейтенант Військово-морського флоту УНР Святослав Шрамченко. Згодом передав його до Українського національного музею в Чикаго. До Одеси на урочистості до 100-ліття ВМС України прапор привезла куратор музею Марія Климчак. Вона пообіцяла назавжди передати його Україні після того, як Крим буде звільнено з під окупації Росією. Одеса, 29 квітня 2018 року)

22 січня 1918 року Центральна Рада проголошує незалежність України. Але державний герб ще не був затверджений офіційно. У цей же час відбувається наступ більшовиків. Центральна Рада покидає Київ, їде до Житомира, потім до Сарн і, зрештою, до Коростеня, Житомирської області.

Саме у цьому місті 25 лютого 1918 року на засіданні Малої ради було затверджено державний герб у вигляді тризуба. Однак, ухвалений закон мав лише текстову частину, але не містив графічних додатків.

У березні Грушевський доручив розробити графічну частину архітекторові Василю Кричевському. Вже через два тижні, 22 березня, Михайло Грушевський вносить на розгляд Малої ради готові зображення герба та печатки УНР.

Між проголошенням незалежності і отриманням державного герба минуло два місяці. І якщо на початку 1918 року про тризуб знало вузьке коло фахівців, то наприкінці 1918-го ніхто не уявляв собі іншого національного символу, ніж тризуб.

Грушевський після узаконення тризубу написав про герб, що це «ознака питоменна, незапозичена, зв’язана з нашою тисячолітньою державною політичною і культурною історією».

Після березня 1918 року герб почали друкувати на грошових банкнотах та поштових марках номіналами 10, 20, 30 та 40 шагів. Дві перші розробив Антін Середа, інші – Георгій Нарбут. У квітні було ухвалено використовувати ці марки як розмінну монету.

 

                                  

Після приходу до України більшовиків та витіснення військ УНР, поза межами України певний час діяли дипломатичні представництва, які використовували тризуб на бланках та печатках.

 

Від того часу до 1991 року, в часи СРСР, герб був заборонений, його використовували різні організації діаспори, «Карпатська січ», ОУН, УПА, художники інтерпретували символ у своїй творчості.

Минали роки і от 24 червня 1991 року Президія Верховної Ради оголосила конкурс на створення проекту нового державного герба. На конкурс надійшло понад 200 заявок.

Перше місце отримав проект львів’янина Андрія Гречила та Івана Турецького. Відзначили також художника Олексія Кохана. Їм трьом доручили розробити кінцевий варіант.

(Олексій Кохан)

«Ми просиділи три доби у кабінеті Леоніда Танюка, який був головою комісії з питань культури та духовного відродження. За три доби проект був готовий. Робота була напружена, але всі креслення і малюнки ми виконали», – розповідає співавтор нового проекту герба Олексій Кохан.

У той час більшість у Верховній Раді складала фракція комуністів.

За словами Кохана, депутати від Народної ради пропонували відновити герб часів УНР.

«Але за такий герб комуністи би не проголосували. Треба було новий герб, нової держави, нового часу, тому ми розробили інший проект. Ми мали зберегти історичну традицію, використали розробку Кричевського, але треба й було врахувати правила сучасної геральдики. І все це було зроблено», – каже Кохан.

Врешті - решт, тризуб як Малий Державний герб затвердили 19 лютого 1992 - го року Постановою Верховної Ради України. Це стало завершальним етапом символічної візуалізації української державності - маючи Гімн, Прапор і Герб, Україна могла повною мірою презентувати себе в світі.

Наразі неможливо точно сказати, що означає український тризуб. Існують десятки версій його значень, найпопулярніші з них:

Лише у 2013 - му році діями тогочасної влади згадку про Великий герб намагалися прибрати з Конституції, однак це вимагало проведення всеукраїнського референдуму, а після втечі Віктора Януковича питання втратило свою актуальність.

Революційні події 2014 - го року засвідчили вихід розуміння сутності й ціни державних символів України на новий щабель - 25 жовтня 2015 - го року, майже по чверті століття Незалежності, тризуб був встановлений на шпиль будівлі Верховної Ради України замість радянської зірки.

В сьогоднішні важкі часи для всіх українців Малий герб став символом боротьби та підтримки бійців у зоні АТО.

 

«Розвивайся, звеселяйся, моя рідна мово! У барвінки зодягайся, українське слово»

(мовний калейдоскоп до Міжнародного дня рідної мови)

Рідна Україна - мова солов’їна, 

Золоте колосся, маки у житах. 

Край воріт - калина, верба, яворина, 

Храми і світлиці в барвах-рушниках. 

Рідна Україна - то душі краплина, 

Пісня журавлина у ранковий час. 

Рідна Україна - то земля єдина, 

Що сходив ногами босими Тарас. 

Рідна Україна - за столом родина, 

Яром-долиною стелиться туман. 

Батькова розмова - тиха, вечорова, 

Мамина молитва - вічний талісман.

Рідна мова є важливим елементом культурної та національної свідомості людини. Вона не просто засіб спілкування, а історія народу, його світогляд. Вона є найсильнішим інструментом збереження і розвитку нашого матеріального й духовного спадку.

Міжнародний День рідної мови (International Mother Language Day) – подія, яку відзначають щороку 21 лютого, починаючи з 2000 року. Міжнародний день рідної мови був проголошений Генеральною конференцією ЮНЕСКО 17 листопада 1999 року. Запроваджено його було з метою сприяння мовній і культурній різноманітності й багатомовності.

Дата для Дня рідної мови була вибрана на згадку про трагічні події, що сталися в Бангладеші 21 лютого 1952 року. Тоді від куль поліцейських загинули студенти, котрі вийшли на демонстрацію на захист своєї рідної мови бенгалі, вимагаючи визнати її однією з державних мов країни. Відтоді ця дата у Бангладеші стала днем полеглих за рідну мову, а весь світ відзначає День рідної мови.

Рішенням про впровадження Дня рідної мови ЮНЕСКО прагне підтримувати мову як ознаку культурної приналежності особи, адже близько половин із 6000 розмовних мов світу нині загрожує зникнення. Також організація певна, що це є важливим кроком до визнання необхідності захистити різноманіття культур і зберігати повагу до мови як показника культури.

В Україні рідній мові присвячене ще одне свято – День української писемності та мови. Відзначається воно щороку 9 листопада, в день вшанування пам’яті преподобного Нестора Літописця, який був послідовником творців слов’янської писемності Кирила і Мефодія.

Цікаві факти про українську мову

* Українська мова офіційно визнана однією з найкрасивіших: вона посідає друге місце в світі за мелодійністю (після італійської) та третє за красою лексики (після французької та перської). І це не прості слова – а підтверджені факти.

* Відповідно до даних Національної Академії Наук України, сучасна українська мова містить приблизно 256 тисяч слів. Цікаво знати, що за лексичним запасом українська є найбільш спорідненою з білоруською – 84% спільної лексики, із польською і сербською ми маємо 70% і 68% відповідно спільних слів, а от з російською – 62%).

* Точно сказати, коли зародилася українська мова, – складно, але відомо, що вона однозначно виникла раніше за російську, німецьку, турецьку тощо. За даними вченого Василя Кобилюх, наша мова сформувалася ще в Х-IV тисячоліттях до нашої ери і походить вона зі санскриту.

* До речі, перші слова з української мови були записані в 448 р. н.е. Тоді візантійський історик Пріск Панікійський перебував на території сучасної України в таборі володаря Аттіли, який згодом розгромив Римську імперію, і записав слова «мед» і «страва».

* На відміну від решти східнослов’янських мова, іменник в українській має 7 відмінків. Як ви зрозуміли, вирізняє нас кличний відмінок, який існує також в латині, грецькій та санскритській граматиках.

* У «Короткому словнику синонімів української мови», де зібрано 4279 синонімічних рядів, найбільше синонімів має слово «бити» – аж 45!

* Ви ніколи не замислювалися над тим, що в нашій мові є три форми майбутнього часу! Цікавий матеріал, чи не так? Нумо згадувати разом – проста (піду), складна (йтиму) і складена (буду йти).

* Однією з «родзинок» української мови є те, що вона багата на зменшувальні форми. Навіть слово «вороги» має зменшувально-пестливу форму, яка вживається в гімні України. Пам’ятаєте: «…згинуть наші вороженьки, як роса на сонці»

* Найуживанішою буквою в українському алфавіті є літера «п»; саме з неї починається найбільша кількість слів. Натомість найменш уживана – буква «ф», її вживають переважно в запозичених словах.

* Найдовше слово в українській мові складається з 30 літер! Спробуйте вимовити «дихлордифенілтрихлорметилметан» (це хімікат для боротьби зі шкідниками).

* У нашій мові є особливі слова – паліндроми. Це так звані «дзеркальні» фрази або слова: їх можна читати як зліва направо, так і справа наліво. Ось приміром «Я несу гусеня», або ж «ротатор». Можете і ви згадати щось цікаве про паліндроми?

Цікаві відомості з історії української мови

* Українську мову офіційно визнали літературною після видання «Енеїди» Івана Котляревського. Відтак, Котляревського вважають основоположником нової української мови.

* Перший український «Буквар» видав у 1574 року у Львові першодрукар Іван Федоров. До наших часів дійшов лише один примірник книги, який було знайдено 1927-го в Римі. Зараз стародрук зберігається в бібліотеці Гарвардського університету.
* Найстарішою українською піснею вважається балада «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?».

* Найбільше перекладів серед українських творів має «Заповіт» Тараса Шевченка: його переклали 147 мовами народів світу.

* Найбільше псевдонімів мав поет Олексндр Кониський – свої твори він підписував 141 іменами, в Івана Франка було 99 псевдонімів, а письменник Осип Маковей користувався 56 вигаданими назвами.