Пізнай себе, свій рід, свій народ…

Без сім’ї і свого роду – немає нації, народу.

„У храмі родини мати – це віра, батько – хліб, а діти, то майбутнє роду”.

„Сім’я – це цілюще джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави”.

„Сім’я – це міцне коріння, з якого виростають такі ж гілки, нев’янучі квіти і плоди”.

Україна – це наша родина, тому що основною клітиною нашої нації є саме родина. Український народ складається з родин, малих та великих, дружніх і працьовитих.

Спільна українська родина – це творець і зберігач українського роду, культури, моралі. Родина -  джерело продовження роду. Мабуть, не випадково наш герб символізує триєдиність – людини, родини, нації.

Кожна людина  завжди з великою повагою і душевним трепетом згадує те місце, де промайнуло її дитинство… Завжди залишаються у кожної людини сердечні зв’язки з тією родиною, із якої вона вийшла у метушливий світ.

Щасливі ми, що народилися і живемо на такій чудовій, мальовничій землі, - у нашій славній Україні. Тут жили наші предки, живуть батьки, тут корінь українського народу, що сягає сивої давнини.

Сім'я – одна з найдавніших форм спільності людей. Вона виникла набагато раніше ніж класи, нації, держава. Сім'я зародилася і формувалася у надрах роду. Шлях розвитку родових відносин і творення сім'ї був досить тривалим. Рідний край, рід, родина, рідня – серцем відчуваємо значущість цих слів у житті кожного з нас.

„Родина", „рід” - які слова святі,

Вони потрібні кожному в житті,

Бо всі ми з вами – гілочки на дереві,

Що вже стоїть віки.

Це дерево – наш славний родовід,

Це батько, мати, прадід твій і дід.

У давні часи українці жили великими сім'ями (дворищами), які складалися із трьох-чотирьох поколінь. Про таку сім'ю складали приказку: „У нашого Омелька невелика сімейка: тільки він та вона, та старий і стара, тільки Сидір та Нестірко, та діток шестірко, та батько та мати, та їхні три брати”.

Але починаючи з XVIII століття, великі патріархальні сім'ї розпадаються на малі, тобто такі, що складаються з батьків та дітей. Молода сім'я згідно із звичаєвим правом не вважалася сім'єю, доки в неї не з'явиться дитина.

Очевидно, мало хто знає, що в давнину наші прадіди уявляли життя людей на Землі як велетенське Дерево Роду. За тогочасним світобаченням людина існує лише в роді, для того роду і через рід. Кожен повинен знати своє коріння. Дехто міг нараховувати сім або й більше колін свого роду (коліно – це одне покоління).

Наприклад, перше коліно – я, друге – батько та мати, в третьому коліні маємо два дідуся і дві бабусі, в четвертому – 4 прадіди та 4 прабабці, в п’ятому – 8 прадідів та 8 прабабусь, в шостому – 16 пращурів (прапрадід) і 16 пращурок, в сьомому нараховуємо 32 пращури та 32 пращурки. Оце і є дерево роду. В його верхів’ї розгалужується 32 гілки материнських та 32 – батьківських. Всього ж у верхів’ї дерева розгалужуються 64 гілки. 64 гілки має і кожна окрема галузка – батьківська та материнська. Число 64 є сакральним і в міфології знаменує Всесвіт.

Основні характеристики дерева роду:

священні знаки та символи роду, одяг; імена предків, мова; віра та світогляд;

обряди та звичаї; рід занять предків; харчування та напої предків; історичні та міфологічні перекази, легенди, думи, пісні.

Люди завжди берегли пам’ять про своїх прадідів.

„З родини йде життя людини”, - говорить народна мудрість. В родині, сім'ї людина робить свої найперші кроки, звідси вона виходить у широкий світ. У сім'ї вона навчається любові та добра, шанувати свій рід, свою землю, берегти пам'ять свого роду.

Корені кожного з нас починаються з батьківської оселі, взявши у спадок усе найкраще – мамину пісню, чистоту мови, свята, пісні, казки, прислів’я, ігри, іграшки, родинні реліквії, взаємодопомогу, взаємоповагу, любов до отчого краю, святе ставлення до родовідних традицій і обрядів.

Кожна людина є частиною великого роду, з яким нерозривно пов’язане її життя, її доля. І тому всім треба берегти пам’ять про своїх прадідів, про свій рід та родину.

Вдумаємося в слово «рідний»… Воно пов’язане з родом, з народженням. Рідний тобі – це не лише близький, а ще й одного роду. Ми кажемо „Мої рідні”, коли говоримо про сім’ю. Це найдорожчі нам люди, які люблять нас понад усе, жаліють, тому що ми для них теж рідні.

 Сім'я є осередком тепла і любові для дитини, дає їй перші уявлення про доброту, культуру поведінки, моральність. Тому так важливо, щоб у родині панували злагода, повага до всіх її членів.

Сім’я об’єднує людей у родинне гніздо. Це вузол, яким зв’язані всі члени родини, батьки та діти. Сім’я – як сонце, як небо, як вода, як повітря, як сама земля-годувальниця.

В усіх народів, в усі часи жінка-мати була берегинею, янголом-охоронцем домашнього вогнища.

Мамо! Ти моя сила, віра, наснага,

Ти – моє щастя, ти – моя слава.

Кожного дня крило твоїх рук

Горе і біду розрадить навкруг.

Люба матусю, ти ніжність моя,

Лиш на тобі тримається наша сім’я.

Мама! З її серця б’є великим невичерпним джерелом безкорисна любов до своїх дітей. Усе її життя – це терпіння, безмежна самопожертва, пробачення провин.

Мама, мати, матуся, ненька… Ці слова зростають з нами тихо, як зеленіють дерева, сходить сонце, розквітає квітка, як гладить по голівці рідна материнська рука. І так само тихо вона торкається вуст промінчиком маминої усмішки і лагідністю її очей, листочком вишні, промінчиком сонця, пелюсткою квітки і радістю веселки, теплою ніжністю руки і вечірньою молитвою.

Мама – перший учитель і друг, найближчий і вірний порадник, берегиня сімейного затишку, вірна дружина, захисниця своїх дітей.

Багато гарних слів сказано про наших матерів. А батько? Хіба він не найближчий і найдорожчий? Ми добре розуміємо, що хоча зовні наші тата часом суворі, вимогливі, але в душі вони добрі, ласкаві й ніжні. Чоловіча вдача не дозволяє їм показати себе.

Батько в Україні завжди був головою сім’ї. Від батька починався і продовжувався рід. У родині його шанували, з ним радилися, до нього зверталися за допомогою.

Батька – цеж та тверда рука, на яку можно сміливо спертися. Роль чоловіка-батька визначається його відповідальністю. Справжній чоловік мусить бути відповідальним за себе, свою сім'ю, роботу, свій народ. Батько – основний годувальник сім'ї. Він повинен навчати своїх дітей, особливо хлопців, різних ремесел. Здавна головою родини був батько. Його слово було вагомим і авторитетним. Що наказав батько – те виконується беззаперечно. Батько – це і господар, і воїн, і люблячий чоловік.

Усе в житті міняється і в’яне,

Усе мина, відходить назавжди.

Лиш батьківська любов ніколи не зів’яне,

Лиш татові слова зі мною назавжди.

Твоє добро святе і людяність велика,

І відданість землі і совість у душі…

У народі кажуть, що дитину треба любити так, щоб вона про це не знала. Саме такою є батьківська любов  - стриманою.

Роль батька у вихованні дітей особлива. Кожній дитині хочеться, щоб її батько був людиною сильною, справедливою, яскраво виявленою, мав почуття відповідальності. Якби кожен батько зрозумів, як переживають за нього діти, приймаючи його невдачі та падіння, як особисте горе!

Кожен повинен зрозуміти просту істину – щоб не втратити духовної культури, ми мусимо починати з першооснов і повертати історичну пам’ять.

Людина без пам’яті своїх предків самотня, їй немає звідки черпати сили для життя. Людина без роду – як листок, відірваний від дерева. Чим більше і пишніше родовідне дерево, тим у людини сильніший рід, їй ніщо в житті не страшне.

Кожна нація, кожен народ має свої звичаї, що виробилися упродовж багатьох століть і освячені віками. Звичаї народу – це ті прикмети, за якими розпізнається народ не тільки в сучасному, а й у історичному минулому. Звичаї – це ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональних справах.

У нашого народу здавна живе добра і благородна традиція – підтримувати теплі родинні взаємини, долати разом незгоди. І все це робиться насамперед заради дітей, щоб виховати в них кращі родинні почуття.

Все, що залишилося на згадку від старших поколінь, - їхня мудрість, поради, хатні речі, які вони зробили чи придбали, - оберігають кожного з нас і називаються оберегами.

Ми в своїх родинах свято бережемо українські костюми наших прадідів і прабабусь, картини, вишивки бабусь, дерев’яні вироби дідусів, бойові і трудові нагороди членів родин, фотоальбоми батьків про службу у Збройних Силах, весільні фотографії.

Листи… Фотографії… Грамоти… Старі речі… Це наша пам’ять. Завдяки збереженню найдрібніших згадок про своїх рідних і передачі їх дітям, не перерветься ланцюжок пам’яті, який з’єднує кілька поколінь. І чим міцніше буде цей ланцюжок, тим міцніше буде наше коріння, тим міцніше стоятиме на своїй землі наш народ, наша Україна.

 У родині, сім’ї діти отримують естафету досвіду поколінь, яку вони мають нести далі, щоб передати своїм дітям, майбутньому. Діти наслідують дорослих, копіюють їх, орієнтуються на їхню поведінку щодо виховання. Тож недарма у народі кажуть: «Від доброго дерева – добрий пагінець одійде, від добрих батька й матері піде й добра дитина.»

В щасливі і сумні години,

Куди б нам не стелився шлях,

Не згасне вогнище родинне

В людських запалених серцях.