Книги – кораблі думки, що мандрують по хвилях часу і бережно несуть свій дорогоцінний вантаж від покоління до покоління.
Френсіс Бекон.
Книга – одне з найбільших чудес, створеною людиною. З тих пір, як люди
навчилися писати, свою всю мудрість вони довірили книгам. Книги відкривають нам
світ, допомагають уявити минуле, заглянути в майбутнє. Усна передача -
найдавніший спосіб передачі знань в історії людства. Після винайдення письма
функцію передачі знань взяла на себе книга.Шлях розвитку книги був довгим і складним. Який тільки матеріал не використовували люди для виготовлення книжок: каміння, глину, листя та кору дерева, шкіру тварин, бамбук, папірус, шовк, метал. Історія книги - це історія технічних нововведень, пов'язаних з виготовленням книг. Ці нововведення покращували зберігання тексту, доступність інформації, мобільність книги, зменшували вартість її виробництва.
Довіряючи всі свої знання і досвід книгам, люди навчилися зберігати їх. Скарбницями книг називають бібліотеки. У перекладі з давньогрецької мови слово “бібліотека” означає приміщення, де зберігаються книги (“бібліо” – книга, “тека” – сховище). Бібліотеки з'явилися з незапам’ятних часів. Давні єгиптяни називали їх “аптеками для душі”, тому, що книги робили людську душу благородною, а розум сильним.
Перші бібліотеки були складами в буквальному значенні цього слова.
Найдревнішу, вік якої 5000 років, археологи знайшли на території колишньої
Месопотамії (сучасний Ірак). Вона являла собою склад з 30000 глиняних табличок,
що містили в основному укази і закони. Шумерійці вже за 4000 років до нашої ери
вміли писати. Вони користувалися піктографією - малюнковим письмом. Поступово
малюнки спрощувалися й ставали значками, слова позначувались - ідеограмами.
В країні де жили шумерійці було мало дерев, тому вони винайшли глиняні книги. На глині видавлювались значки гострими трьохгранними паличками. Рисочка на початку натиску виходила товстішою, а в кінці - тонкішою і, таким чином, була схожа на клин. Тому писемність шумерійців одержала назву клинопису. Таблички витримали випробування часом і зарекомендували себе як найміцніший матеріал.
 |
Перші книгосховища, про які маємо достовірні свідчення - це бібліотеки
глиняних плиток з клинописом Ассирії, Вавилонії, Урарту. В бібліотеці
Ашшурбанапалабулу не менше 20 тис. глиняних плиток. В бібліотеці працювали
астрономи і астрологи, граматики і математики, будівельники і лікарі, юристи,
письменники і жерці.
80 років тому археологи почали розкопували шумерійські міста. І в кожному
знаходили гори табличок з клинописом. Інколи таблички були акуратно розкладені
по плетених корзинах. До корзин були прикріплені глиняні ярлики, наприклад:
"Документи, що стосуються саду", "Документи, що стосуються
майстерні ткачів".
На стінах храму у Фівах вирізьблено найдавніший літопис. Стіни ці є своєрідними
сторінками книги, найбільшої у світі за своїми розмірами – кам’яні аркуші її
сягають до сорока метрів у ширину. У давнину існували глиняні книги. У таких
книгах писали загостреними паличками. Глину сушили, загартовували у вогні. Такі
книги були важкі і незручні у користуванні.
У стародавньому Єгипті книги писали на папірусі. Папірус – болотяна
рослина зі стеблом висотою 4-5 метрів. Стебла папірусу розрізали на тонкі
смужки, розкладали їх так, щоб край однієї смужки заходив на край другої. Краї приклеювали.
Другий шар тонких смужок накладали перпендикулярно до першого. Накладені смужки
пресували, просушували. Конструкцію книги-звитка підказав матеріал - папірус,
який легко згортається. В бібліотеці Британського музею зберігається рідкість -
Папірус Гарріса. У ньому понад сорок метрів. Книги-звитки з папірусу виявилися
прекрасним винаходом. Цей спосіб написання книг проіснував багато тисяч років.
Бібліотеки Давнього Єгипту мали каталоги. До нашого часу дійшли лише
невелика частина з них. В одній з єгипетських бібліотек перелік книг був
написаний на стіні храму.
Першим свідченням писемності на папірусі вважають бухгалтерські книги царя
Неферірікара I П'ятої Династії (приблизно 2400 років до н.е.). Давньоєгипетські книги написані
ієрогліфами. Прочитали ієрогліфи тільки в позаминулому сторіччі. Над їх
розшифруванням працювало багато вчених. Особливо велику роль відіграв
французький дослідник Жан Франсуа Шампольйон (1790-1832).
Єгиптяни довго зберігали монополію вичинки папірусу, але з часом римляни
завели власні папірусні фабрики.
У греків і особливо у римлян, незважаючи на відсутність друкарства,
книжкова справа стояла дуже високо: не кажучи вже про громадські бібліотеки,
при імператорах були приватні бібліотеки в 30000 томів. В Римі були великі і
малі книжкові магазини і безліч крамничок букіністів. При великих магазинах
були зали, де перебували численні скорописці. Книжкові крамниці зустрічалися і
в найвіддаленіших провінційних містах.
З огляду на порівняну дешевизну папірусу і безумовної дешевизни праці,
книги в Римі були недорогі. Крім звичайних дешевих примірників, були і чудеса
каліграфічного мистецтва, розкішно ілюстровані примірники; зустрічалися й
крихітні книжки. Цицерон бачив примірник «Іліади», який міг поміститися в
шкаралупі горіха.
Матеріал «пергамент» названий по імені міста Пергам в Малій Азії, де в II столітті до н. е. мав широке застосування. У професійному середовищі істориків в основному вживається слово пергамен. За свідченням грецького історика V століття до н. е. Ктесія, шкіра вже в той час здавна вживалася в якості матеріалу для письма у персів. Звідти вона під ім'ям «дифтерія» рано перейшла до Греції, де вживалися для письма оброблені овечі і козячі шкури.
Крім того, в різних країнах світу книги виготовляли на бересті, пергаменті
та шовку.
З сивої давнини, коли виникли перші бібліотеки їх зберігачі турбувались за
те, щоб книги не пропадали. Цій меті слугував книжковий знак. В наш час він
називається ex libris - екслібріс, що в перекладі з латинської означає: "з
книг". Тому, хто викрав книгу-звиток з бібліотеки, загрожувала сувора кара.
При деяких фараонах - страта.
Доля єгипетських бібліотек була сумна. Завойовники - варвари не щадили
бібліотек. Звитки написані на папірусі були не міцними. До нашого часу дійшла дуже
мала частина їх.
Бібліотеки древніх єгиптян були призначені тільки для царів і жреців.
Афінська бібліотека VІ ст. до н.е. складались з книг, що були написані на
дощечках, шкірі і папірусі, в ІІІ ст. до н.е. виникла Пергамська біб-ка та її
суперниця Олександрійська бібліотека єгипетських царів-бібліофілів - Птолемеїв.
В ній нараховувалось не менше 200 тис. сувоїв.
В стародавній Греції і Римі були і особисті зібрання книг: Еврипіда і
Демосфена, Платона і Аристотеля. Цицерон мав бібліотеку в Римі і на приміській
віллі. Першу публічну бібліотеку заснував в Римі в 39 р. до н.е. друг Вергілія
і Горація - Гай Азіній Поліон.
Римляни придумали публічну бібліотеку, хоча й у трохи дивній формі.
Будь-хто міг почитати книгу в... лазні – там була спеціальна кімната, де книги
не піддавалися впливу води і пари. Лазні в Древньому Римі будувалися всюди,
виходить, і з бібліотеками не було проблем.
Перші книги, схожі на сучасні, з`явились приблизно у I сторіччі н. е.
Називались вони кодексами (в буквальному перекладі - книга з дерева). Уявіть
собі дощечку з поглибленнями. В них заливався розплавлений віск. Писали по
воску гострою металевою паличкою - стилем. Декілька таких дощечок з`єднували
шнурком у книги. Поступово стали робити сторінки з більш легкого матеріалу:
спочатку папірусу, а потім пергаменту.
Перша письмова згадка про рукописи як різновиду книг відноситься до кінця I
століття. У язичницькому світі рукописи не знайшли визнання і тільки з появою
християнства були популяризовані і набули широкого поширення.
В середні віки виникли майстерні письма - їх називали скрипторії.
Існувало чотири типи переписувачів:
·
«Копірувальники»,
вони мали справу з масовим виробництвом і з кореспонденцією
·
«Каліграфи»,
які мали справу з виробництвом важливих книг
·
«Коректори»,
зіставляли і порівнювали закінчену книгу з рукописом, з якої її копіювали
·
«Рубрикатор»,
які малювали великі абзацні літери (титли); до них відносились і «Ілюмінатори»,
які малювали ілюстрації.
Щоб суцільний текст легше читався його ділили на шматки червоними лініями.
Робив це рубрикатор. Поля книг часто покривались орнаментами. Заможні люди
замовляли для книг дорогі оправи, прикрашені сріблом, золотом та дорогоцінним
камінням. Але й ті пергаментні книги, що не мали таких оправ були дуже дорогими.
Для Священного Письма і богослужбових книг, призначених для щоденного
користування, більш підходив довговічний пергамент, який вживався і раніше,
поряд з папірусом, але був витіснений дешевизною останнього. Тепер пергамент
знову входить у загальний вжиток; його листи з'єднуються в томи, які цілком
відповідають сучасній нам формі книги. У Східній Римській імперії були особливі
майстерні для його обробки.
З часом винайшли папір. Папір винахід китайський. З`явився він, приблизно
в ІІ сторіччі. Виготовляли папір з обривків шовку, ганчірок, зношених
рибальських сіток та кори дерев. Все це подрібнювали та перемішували з водою.
Суміш наливали тонким шаром на тонку сітку з бамбуку, вода витікала, на ситі
утворювався тонкий шар паперової маси - майбутній паперовий лист. Його сушили
та проклеювали.
Ця основа виробництва паперу збереглась дотепер, окрім сировини. Сьогодні
сировиною для виготовлення паперу виступає деревина, а з ганчірок
виготовляються лише найкращі сорти.
З Китаю папір почав рухатись в Корею та Японію, потім в арабські країни і,
нарешті, в Європу. Вчені підрахували швидкість цього мирного
"завойовницького" походу - приблизно тисяча кілометрів за сто років!
Історія зберегла ім`я китайського коваля Бі Шена. В середині ХІ ст. він
навчився складати з окремих літер з зображенням одного знаку цілу друкарську
форму. Він вирізував письмові знаки на глині та придумав спосіб багаторазового
використання набору. На початку ХІІ ст. в Німеччині був створений напис на
глині, видавлений за допомогою окремих літер. З такими літерами працювали
ювеліри, котрим потрібно було отримувати написи на металі, та палітурники, які
літерами видавлювали написи на палітурках.
Сучасний спосіб друку відтисками - типографію, що зберегла багато
найголовніших властивостей до нашого часу, і винайшов в ХV столітті Йоганн
Гутенберг.
Відкриття Гутенберга складається з декількох винаходів: він придумав, як
виготовляти металічні літери, щоб їх було багато і щоб вони були однакові. Тут
йому допомогли навички в граверній та ювелірній справі. Спосіб відливу літер в
словолитному інструменті, вчені вважають головним відкриттям Гутенберга;
Гутенберг придумав, як складати та скріплювати рядок набору з окремих літер, -
верстку. Цей інструмент зовні схожий на довгу коробку, відкритий зверху пенал;
він також віднайшов спосіб як скріплювати окремі верстки в сторінку, щоб вона
не розсипалась; відкриття нового складу типографської фарби, щоб вона гарно лягала
на друкарську форму, давала чіткий відтиск, не змазувалась, швидко висихала, -
належить також Гутенбергу.
Шрифт книг, надрукованих фарбою, виготовленою по рецепту Гутенберга,
дотепер дивує соковитістю й силою.
Знаменита Біблія Гутенберга дійшла до нас в декількох примірниках. Вона
дуже гарна. В книги є одна особливість. Друкована, вона схожа на рукописну.
Друкованим способом в ній виготовлено лише текст. Заголовки та узори малювались
від руки червоною та золотою фарбами. Біблія Гутенберга, надрукована на
пергаменті була надто дорогою... Тому після декількох унікальних пергаментних
примірників він почав друкувати книгу на папері. Висока ціна пергаменту
затримала б розвиток друкарської справи, але на той час був вже відомий папір.
За часів пізнього Середньовіччя у всіх великих містах Європи були вже громадські бібліотеки, у тому числі книги видавалися додому; інші, особливо цінні і об'ємні, прикріплялися до письмових столиків або книжкових полиць залізними ланцюгами, щоб запобігти крадіжкам. Цей спосіб використовувався до XVIII століття, а книги, закріплені таким чином, називалися libri catenati. Майже всюди були книгопродавці і об'єднання переписувачів, які намагались задовольнити не тільки багатих любителів, а й людей середнього стану молитвениками, книгами повчальними і навіть кумедними.
Хоча виготовлення паперу в Європі почалося близько XI століття, аж до
початку XVI століття і папір і пергамент вироблялись практично в однакових
обсягах, але пергамент був дорожчий і міцніший. Друкарі і видавці часто
випускали ту ж саму публікацію на двох матеріалах, щоб догодити всім
споживачам. Однією з найбільших старовинних книг є гігантський атлас вагою
120кг, який знаходиться в Державній бібліотеці в Німеччині. Виданий він у 1661
році і має розміри 170 на 110 см.
У Київській Русі першу бібліотеку зібрав Ярослав Мудрий. Вона була заснована в 1037 році при Софійському соборі. У ній зберігались церковні твори і література з світової історії, географії, астрономії, філософії. Крім державних актів, у ній були історичні твори візантійських авторів, давньогрецьких філософів і істориків: Арістотеля, Геродота, Плутарха.
Пам’ятний знак на місці першої
бібліотеки, заснованої Ярославом Мудрим (м. Київ).
У кінці ХІ століття головним культурним центром Київської держави став
Печерський монастир. Тут близько 1113 року літописець Нестор написав
"Повість временних літ". При монастирі була велика бібліотека. Про
неї очевидець ХVІІ ст., Павло Алепський, писав: "Тут прекрасне
книгосховище, де є надзвичайно дорогі книги..., ми бачили старі грамоти за 500
років на пергаменті..."
На жаль, книгозбірня майже повністю згоріла під час пожежі в монастирі 1718
року.
На нашій землі, до появи першодруків панувала рукописна книга, котра була
справжнім витвором малярства. Характерною пам'яткою середньовіччя є рукописне
Пересопницьке Євангеліє, складене в 1556 -1561 рр., у селі Заславі при
монастирі св. Трійці, що довгий час належав Пересопницькому монастирю на
Волині. У Пересопницькому Євангелії широко використовується тогочасна
термінологія, особливо волинський діалект. Пересопницьке Євангеліє здобуло
славу не тільки взірця тогочасної української мови, а й пам'ятки українського
мистецтва. Головний зміст орнаментики Пересопницького Євангелія - зображення
місцевої флори.
Одним з осередків книгодрукування в Україні була Печерська Лавра. Перший, хто розпочав друкарство в Печерській Лаврі, був архимандрит, Єлисей Плетенецький (1599-1624). Десь біля 1615 року він купив в Стрятині у спадкоємців Федора Балабана гарну друкарню і перевіз її до Лаври.
Плетенецький гаряче взявся до друкарської роботи; в Радомишлі він збудував
велику папірню, що постачала папір у його друкарню. Лаврська друкарня випускала
більше ніж інші друкарні. За 8 років від свого започаткування (з 1617-1624 р.,
до смерті Є. Плетенецького) Лавра надрукувала 11 великих книжок. Це були:
“Часословець”, “Анфологюнъ” 1619 р. (1048 сторінок), “Книга о въръ единой“ 1619
р., “Божественная літургія” 1620 р., “Номоканонъ”1620 і 1624 р., “Беседы І.
Златоустаго”1623-1624 р., “Псалтыръ” 1624 р. та інші.
Майстри книжкової справи Лаври дбали про вишукану зовнішність своїх книжок,
і в цьому відношенні печерські видання не мали собі рівних. Лаврська гравюра
придбала собі заслужену славу серед усього слов'янського світу. Спеціальні
"ізобразителі" звичайно готували потрібні малюнки, а гравери
вирізували їх на дереві (а з кінця 1680 років і на міді); свої рисувальні та
граверні має Лавра вже в XVII столітті.
Лавра випустила в світ довгу низку розкішних видань, наприклад,
"Бесіди на ап. Павла" 1623 р., "Бесіди на Діяння" 1624 р.,
"Тріодь Пісна" 1627 р., "Тріодь Цвітна" 1631 р., Требник
1646 р., "Патерик Печорський" всіх трьох видань - 1661 р., 1678 р., а
особливо 1702 р., "Апостол" 1695 р., “Напрестольне Євангеліє “1697 та
1707 р. і т. п.- все це пишні видання, з великою кількістю гравюр, часом більше
сотні, видання одне одного розкішніше, одне одного дорожче, з яких кожне є
гордістю того чи іншого архимандрита-видавця. За сто років своєї найкращої
праці Лавра мала декілька десятків дуже гарних граверів, серед яких були й такі
талановиті, як монах Ілля (1636-1663), Леонтій Тарасевич та Інокентій Щирський.
У третій чверті XVI ст. друкарство твердо осіло на заході української
землі. Крім Львова, де діяла друкарня Ставропігійського братства, відомі також
друкарні Михайла Сльозки, єпископа Арсенія Желібарського, єпископа Йосифа
Мумлинського. Українську книгу друкували у Стрятині, Крилосі, Угорцях,
Перемишлі, Острозі, Дермані, Костянтинові, Почаєві, Рахманові, Луцьку,
Кременці, Житомирі. На Київщині лише в самому Києві діяло три друкарні, а також
були друкарні у Фастові та Бердичеві. На Чернігівській землі найбільшою була
друкарня в Чернігові. На Поділлі було сім друкарень.
Вже сама кількість друкарень свідчить про значний розвиток книгодрукування
в Україні. Наприклад, Львівська друкарня в 1591-1622 рр. видрукувала 13 книжок,
Острозька 1574-1595рр. — 18. Київська лаврська друкарня за перші 15 років свого
існування видала 40 книг, серед яких переважно монументальні видання по
500-1550 сторінок. Наприклад, відомий «Требник» митрополита Петра Могили мав
1670 сторінок. На кінець XVIII ст. тут було видрукувано понад 250 книг.
Почаївська друкарня з 1730 р. до кінця XVIII ст. випустила 187 книг,
Чернігівська за значно коротший строк — більше 50.
Найпершим фаховим продавцем книжкової продукції вважається друкар М.
Сльозка. За старих часів, тобто в XVII-XVIII ст., книги продавалися насамперед
у друкарнях. М. Сльозка винайшов нову форму розповсюдження друкованого слова:
продавав видання Львівського братства, роз'їжджаючи по ярмарках.
В ХІХ сторіччі ручний набір став вважатися надто повільним, особливо для
газет. В 1884 році з`явилась машина, котра повністю механізувала набір.
Називалась вона лінотип. Її винахідник, майстер годинникар, американець
німецького походження Отмар Мергенталер, заслуговує того, щоб його запам`ятали
нащадки. Клавиші лінотипу схожі на клавиші звичайної друкарської машинки.
Способи швидкісного набору та друку спочатку буди придумані для газет та журналів. Потім їх перенесли на книги.
Отмар Мергенталер
Сучасний лінотип не схожий на пристрій ручного набору часів Гутенберга,
сучасна ротація не схожа на його друкарський станок. Але разом з тим вони
найближчі родичі. Найближчий спадкоємець літографії - офсетний друк, сучасний
спосіб плоского друку. Дуже широко в сучасних друкарнях використовується
фотонабір, спочатку він був ручним, а з часом став механізованим. Його
швидкість набагато вища за всі інші способи набору.
Американський магнат сталеливарної промисловості Ендрю Карнегі ввійшов в історію аж ніяк не завдяки своєму величезному багатству, що він заробив законними і незаконними методами і яке на той час поступалося тільки рокфеллерівському. Ні, Ендрю Карнегі залишився в історії як дійсний фанат бібліотечної справи. Він вірив у велике майбутнє англомовних народів і думав, що воно прямо залежить від вільного поширення знань. Засобом для цього він бачив публічні бібліотеки. Під кінець життя містер Карнегі витратив біля двох третин свого багатства на їхній розвиток: побудував і оснастив 3000 бібліотек в англомовних країнах, з яких 1800 – у США.
Ендрю Карнегі
Американський бібліотекар і бібліограф Мелвіл Дьюї був помішаний на
ефективності бібліотечної справи і наприкінці ХІХ – початку XX століть
одноосібно придумав усе те, без чого неможлива сучасна бібліотека: каталоги,
відповідне розташування книг у книгосховищі, нумерацію, що полегшує пошук...
Він же розробив систему видачі книг додому і штрафів за їхнє несвоєчасне
повернення.
Мелвіл Дьюї
У 1876 році Дьюї запропонував десяткову класифікацію DDC (ДДК).
Класифікація призначалася для систематизації розстановки книг в
загальнодоступних американських бібліотеках, включаючи бібліотеку конгресу США.
Всі об'єкти в цій класифікації діляться на 10 основних класів знань. Згодом
класифікація Дьюї послужила основою для розробки універсальної десяткової
класифікації (УДК).
Зі смутком приходиться визнати, що бібліотека належить до тих об'єктів,
які людина знищує з особливою завзятістю. Що там темне середньовіччя –
достатньо згадати недавню історію. Німецькі нацисти влаштовували величезні
багаття з книг. Китайські комуністи спочатку спалили книжкові збори монастирів
Тибету, а потім ввійшли в смак і спалили свої бібліотеки – у них це називалося
"культурною революцією". У 1992 році, під час громадянської війни в
Югославії, сербські солдати підпалили боснійську бібліотеку в Сараєво, а потім
убили пожежних, що спробували погасити полум'я. Афганські таліби спалили 50 000
найменувань книг. У США, є маса громадських організацій, що виступають за
вилучення з бібліотек тієї чи іншої книги – наприклад, "Гаррі
Поттера".
Як не дивно, великої шкоди бібліотекам міг заподіяти і письменник, а саме
Максим Горький. Він задумав зібрати колектив авторів і переписати усю світову
літературу – від Гомера до Олександра Дюма – у комуністичному дусі, а оригінали
викинути з бібліотек. Однак Горький помер, і для радянських читачів Д'Артаньян
залишився веселим авантюристом, а не, скажімо, борцем за права французьких
трудящих.
Тривалий час книга була єдиним і основним джерелом інформації.
Щоб зберегти ліси від знищення і знизити витрати на виготовлення паперу
люди стали шукати різні способи збереження інформації. Сьогодні світ заполонили
комп’ютери.
Комп’ютери почали активно заповнювати наше життя після другої світової
війни. До 1960 р. в усьому світі використовувалися не більше 7 тис.
комп’ютерів. В 1993 р. настав історичний перелом, коли вперше обсяг виробництва
персональних комп’ютерів перевищив обсяг виробництва легкових автомобілів і
досяг 35,4 млн. одиниць.
Сучасний комп’ютер пише музику і вірші, малює, грає у шахи, розмовляє. Він
практично вміє робити все, що і людина.
Як змінилася книга в наш час?
Починаючи з 90-х років ХХ століття розпочався процес формування
електронних бібліотек в різних країнах світу. Так "Бібліотека ХХІ
сторіччя" створюється в Японії. З 1994 року в США була розвернена
дослідницька програма Digital Libraries Initiative (DLI) по електронних
бібліотеках. З 1995 року діє проект створення електронних бібліотек для країн
"Великої сімки" - Bibliotheka Universalis. З цього ж часу
здійснюється національна програма Великобританії "eLIB". Сьогодні активно формується нова форма
бібліотеки - медіатека. Частина медіатек формує фонди змішаного типу, а окремі
- комплектуються лише електронними документами. Для медіатек будують сучасні
будівлі. На фото медіатека міста Сендай, Японія.
Екскурсія сучасними бібліотеками світу:
На сьогодні всі вже знають про існування електронних книг.
Електронну книгу можна покласти до сумки чи рюкзака. Це одночасно і книга,
і бібліотека, і віртуальний книжковий магазин. Її пам’ять зберігає одночасно
біля 30 книг по 500 сторінок кожна. Маючи мобільний телефон чи телефонну
розетку, ви підключаєтеся до Інтернету, можете гуляти по віртуальному магазину,
вибирати і замовляти книги. Досить провести по екрану пальцем, щоб підібрати
книгу чи газету, збільшити розмір букв, знайти значення незрозумілого слова у
словнику.
Останнє досягнення комп’ютерних технологій - "жива" книга (Living Book). За допомогою комп’ютера можна
не лише читати текст і переглядати картинки, а й чути голоси персонажів,
"оживляти" ілюстрації, грати у цікаві ігри. Навіть є такі електронні
книжки-ігри, які дають можливість не тільки познайомитися з авторським
варіантом твору, а й самому впливати на хід сюжету.
Минуло багато часу, поки з’явилися друковані та електронні книжки.
Тепер книжка всюди поруч з нами. Вона – наш друг і порадник. Шануйте її, любіть і бережіть, бо в неї вкладено велику працю багатьох людей.
Немає коментарів:
Дописати коментар