Роде мій красний, роде мій прекрасний.

  

Україна – це наш рідний край, земля, де ми народились, уперше побачили й пізнали світ, почули колискову пісню, рідну мову, відчули любов і ласку. Тут жили наші прадіди, тут живуть наші батьки, тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини. І де б ми не були, відчуваємо поклик рідної землі.

Як могутня ріка бере силу з маленьких джерел, так і наша українська культура збагачується маленькими родинами, сім’ями. Тому потрібно вивчати, шанувати свій народ, його мову, землю свою, рідний край, бо ми – частинка всього цього нам рідного і близького.

Сім’я! Яке красиве слово! Сім’я, як гріє душу! Воно нагадує ласкавий голос мами, дбайливу суворість батька. В сім’ї ти бажана дитина. Тут тобі подарували ім’я, а скільки в слові «сім’я» загадок та повчаючих відкриттів! Наприклад, слово «сім’я» можна поділити на два слова – «сім» і «Я». І тоді воно каже нам: «Сім’я – це семеро таких же, як я». І справді, в сім’ї всі чимось схожі одне на одного: обличчям, голосом, поглядом, характером. Можуть бути однакові захоплення та заняття. А коли ж народилась її величність сім’я? Дуже давно. Коли про неї нічого не чула земля, але…

Ось що нам розказує стара легенда:

Ніч. Тиша.

В тихім шелесті трав

Адам у Єви запитав:

- Кохана, люба, мила, чарівна,

Скажи мені, єдина,

Хто буде дарувати життя,

А потім доглядати дитя?

- Я.

- Варити , прати, прибирати,

Сімейне вогнище оберігати?

- Я.

- Постійно радість дарувати,

Усіх теплом оберігати?

- Я.

А ти, мій милий, неповторний,

Скажи мені, єдиний,

Хто буде рід наш берегти,

І множити покоління?

- Я.

- Хто дбатиме усе життя

Про щасливе майбуття?

- Я.

- Дітей навчати лиш добра,

І боронити від лиха й зла?

- Я.

- Кохати буде до забуття

І поруч буде все життя?

- Я.

І так сім раз

Звучало я, я, я.

Ось так і створилась сім’я.

Від народження кожен із нас перебуває в оточенні своєї родини, яка турбується про нас, допомагає нам. Усі ми добре знаємо, що людина сильна тоді, коли вона не самотня, коли її є кому підтримати, коли в неї є сім'я. Бо сім'я — це наша підтримка, це та пристань, до якої пристаєш, ховаючись від лиха й негоди, де знаходиш спокій і затишок.

У кожного з нас є своя родина. Це найдорожчі нам люди, які нас найбільше люблять. І ми їх найбільше любимо, бо без них не уявляємо свого життя.

Будь – яка дорога починається з перших кроків, будинок з фундаменту, а людина стає людиною тільки в родині.

Родина зігріває вас маминою піснею, батьковим напуттям, дідусевими казками, бабусиними вишиванками, незрадливістю рідного слова. Тож і ви, говоріть до своїх рідних тільки добрі слова..

Одна із сімейних традицій – зберігати пам'ять про свою родину. Родина, родинні стосунки, виховна роль родини — усе це покладено в основу багатьох наших українських народних прислів'їв та приказок:

• Шануй батька й неньку — буде тобі скрізь гладенько.

• Добрі діти — батькам вінець, а злі діти — батькам кінець.

• Яке дерево — такі й квіти, які батьки — такій їхні діти.

• Яка сім'я — такий і я.

• Який дуб — такий тин, який батько — такий син.

• Який кущ — така й калина, яка мати — така й дитина.

• Мати одною рукою б'є, а другою гладить.

• Батько краще догляне семеро синів, ніж семеро синів — батька.

• Добре дитя, коли добрі батько й мати, коли в хаті лад.

• При сонці тепло, при матері добре.

• До людей по розум, до матері по серце.

• У сокола і діти — соколята.

Є скарби, заховані в землю, є такі, що розташовані на поверхні й передаються з покоління в покоління, чаруючи людську душу. До таких скарбів належить пам’ять роду, його звичаї, традиції. Мамина пісня, батьківська хата, бабусина вишивка, дідусева казка – все це наша родослівна пам’ять, наші символи, наша історія…

Кожне дерево має своє коріння, так і кожна родина має своє минуле. Наші предки уявляли життя людей на землі, як Велетенське Дерево Роду.

Ви цікавилися історією свого роду, розпитували у своїх батьків, бабусь і дідусів про коріння родини?!

«Родина», «рід» - які слова святі!

Вони потрібні кожному в житті.

Бо всі ми з вами – гілочки на дереві,

Що вже стоять віки.

Це дерево – наш славний родовід.

Це – батько, мати, прадід мій і дід.

Людське безсмертя з роду і до роду

Усе росте з коріння родоводу.

І тільки той, у кого серце чуле,

Хто знає, береже минуле

І вміє шанувать сучасне,

Лиш той майбутнє вивершить прекрасне!

Коріння роду треба добре знати,

Дітей навчати, поки ті малі.

Бо що то за людина без коріння?

Як перекотиполе, що летить…

Як не можна уявити Україну без верби і калини, без танцю і пісні, так не можна уявити й без вишивок. Не було жодної хати в Україні, котру б не прикрашали рушниками. Хліб і рушник - одвічні людські символи.

Хліб і сіль на вишитому рушнику були високою ознакою гостинності українського народу. Кожному, хто приходить з чистими помислами, підносили цю давню слов'янську святиню. Від сивої давнини і до наших днів, у радості і в горі рушник і пісня супроводжували людину все життя.

Вишитий рушник чи сорочку давали близьким людям у далеку дорогу. Люди вірили, що вишита сорочка чи рушник оберігатиме їх від хвороби, звіра, кулі. Рушник символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові.

Цінність родинного щастя, необхідність збереження традицій кожної сім'ї, родина до родини – це народ. Ми з вами всі – український народ, який складається з родин малих і великих, дружних і працьовитих.

Де б ви не були, ким би не стали в майбутньому, завжди пам'ятайте свою родину, свою рідну землю, своє коріння.

Бо ж нашому роду нема переводу,

Хай пісня єднає коріння святі.

Дай, Боже, нам віру і братню згоду

На довгі роки, на вічні віки

Немає України без калини,

Як і нема без пісні солов'я.

А ми народ – зернина до зернини,

В біді і в щасті ми – одна сім'я.

Немає України без тополі,

Як і нема без сонця сяйва дня.

Ти без коріння – перекотиполе.

А корінь там, де вся твоя рідня.