Щедра палітра таланту

(Літературна година до 150 – річчя від дня народження В. Стефаника)

Василь Семенович Стефаник народився 14 травня 1871 р. в с. Русів, тепер Снятинського району Івано - Франківської області.

Дитинство хлопчика минуло в рідному Русові Снятинського повіту. Василько радо виконував звичну для сільських дітей роботу, пав вівці, близько сходився з батьковими наймитами, слухай їхні пісні та казки. З юних літ лилася в сердечко, вразливе на біль та несправедливість, велика любов до землі й хлібороба - трударя на ній, відчувалася святість праці. 

У 1878 році батьки віддали найстаршого сина до початкової школи в Русові, де Василь провчився три роки. Побачивши, що дитина тягнеться до знань і має здібності до науки, в 1880 році Семен Стефаник відвіз хлопчика в Снятин, де Василя зарахували до другого класу міської школи. Відразу ж на малого посипалися насмішки й кпини від паничів і учителів: "Тут мене зачали бити, хоч дома мої батьки ніколи мене не били". Після цієї школи, де, як писав письменник, "не одну сльозу... зрібним рукавом обтирав", проте хотів учитися і вчився, у 1883 році Василь успішно склав іспити до Коломийської гімназії.

Доводилось терпіти й коритися, старатися бути непоміченим в класі найбільш агресивними паничами, а потім картати себе за слабодухість: "Я пішов від мами у біленькій сорочці, сам білий. З білої сорочечки сміялися. Кривдили мене і ранили, я ходив тихонько, як біленький кіт, аби паничики не чули".

Навчаючись у Коломийській гімназії, Стефаник прочитав твори Г. Квітки - Основ'яненка, панаса Мирного, Марка Вовчка, роздобув і дуже тішився єдиним на всю Коломию "Кобзарем" Т. Шевченка. 

Влітку 1886 року він з найближчими друзями організував у Русові читальню, а в кінці року гімназисти прийняли Василя до таємного гуртка, де він перед портретом Шевченка прийняв присягу, що буде чесно жити і трудитися для народу.

Першою публікацією В. Стефаника стала стаття в журналі "Народ" - "Жолудки наших робітних людей і читальні", підписана псевдонімом Василь Семенів. Погляди коломийських гімназистів перелякали місцеву владу. Леся Мартовича виключили з гімназії, а дещо пізніше ще двадцятьох, між якими й Стефаника. Продовжувати навчання Василь поїхав у Дрогобицькій гімназії, але ролі захисника скривджених не зрікся, свіченням чого стала стаття у Станіславському журналі "Поступ" - "Форналь Антін". У цьому нарисі йшлося про долю колишнього заможного селянина, який став наймитом ("форналем") на чужому полі.

У Дрогобичі Василь Стефаник зустрівся з Іваном Франком і дружба між ними утвердилася на довгі роки. 

Закінчивши Дрогобицьку гімназію, Стефаник вирішив вчитися в Кракові на медичному факультеті. Це місто, звичайно, приваблювало молодого митця можливістю побачити світ, а ось вибір нелюбої медицини можна обгрунтувати хіба тим, що в ті роки в сім'ї Стефаників розігралися дві трагедії: захворіла і померла Василева сестра, повільно згасала мати, і, можливо, юний Стефаник надіявся вивчитися на лікаря і врятувати рідних.

Навчання не подобалося Стефанику. Медицина виявилася важкою, нудною. Василь ненавидів її і радий би був кинути навчання, якби не строгий батько, який поклав за мету зробити з сина "пана доктора". Під час канікул, а іноді й навчання, Василь кидав Краків, в селах Галичини і Буковини вів агітаційну пропаганду, переконував селян висунути до сейму чи до парламенту кандидатуру Івана Франка. За це Стефаника кілька разів арештовували.

У 1896 році Василь приїхав до дуже хворої матері. Батько ж не міг і не хотів зрозуміти свого сина, і конфлікт вилився у велику сварку й взаємну неприязнь. 

Перша збірка новел — “Синя книжечка”, яка вийшла у світ 1899р. у Чернівцях, принесла Стефаникові загальне визнання, була зустрінута захопленими відгуками найбільших літературних авторитетів, серед яких, крім І. Франка, були Леся Українка, М. Коцюбинський, О. Кобилянська, стала помітною віхою в розвитку української прози. Автор “Синьої книжечки” звернув на себе увагу насамперед показом трагедії селянства.

Новели “Катруся” і “Новина” належать до найбільш вражаючих силою художньої правди творів Стефаника. Вони стоять поряд із такими пізнішими його шедеврами як “Кленові листки”, “Діточа пригода”, “Мати” та ін. 

У 1900р. вийшла друга збірка Стефаника — “Камінний хрест”, яку також було сприйнято як визначну літературну подію.

1901р. вийшла в світ третя збірка новел Стефаника — “Дорога”, яка становила новий крок у розвитку його провідних ідейно-художніх принципів.Тема матері і дитини, жертовності материнської, батьківської любові з’являється в Стефаника у життєвому переплетінні з іншими темами ще в збірці “Синя книжечка”. Наявна вона й у збірці “Камінний хрест”.

1905р. вийшла в світ четверта збірка письменника — “Моє слово”. У ній уперше була надрукована новела “Суд”, яка завершує перший період творчості Стефаника.

1916р. Стефаник пише новелу “Марія”, яку присвячує пам’яті Франка. За “Марією” письменник публікує шість новел, які разом із двома названими творами другого періоду (”Діточа пригода” і “Марія”) склали п’яту збірку — “Вона — земля”, видану 1926р.

26 січня 1904 року Василь Стефаник одружився з Ольгою Гаморак, надзвичайно розумною, делікатною і мужньою дівчиною з прогресивної сім'ї.

 Її батько високо цінував творчість зятя і після прочитання "Синьої книжечки" сказав: "Не пиши так, бо вмреш". Сімейне щастя Стефаника тривало всього десять років. 4 лютого 1914 року Ольга померла, залишивши Василеві дрібних діток - трьох синів, яких він м'яко виховував, сам укладав їх до сну. Доглянути малолітніх синів Стефанику допомагала третя сестра з родини Гамораків – Олена Плешкан.

Помер Василь Стефаник 7 грудня 1936 року у Русові від серцевого нападу. За заповітом, митця поховали в рідному селі, поруч з могилою матері, адже вмираючий не раз повторював: "То, небожєта, мені вже треба йти до моєї мами".