Родина, родина, від батька до сина…

                                                       (Літературна година)

                    

                        Родина, родина – від батька до сина,

                        Від матері доні добро передам.

                        Родина, родина – це вся Україна

                        З глибоким корінням, з високим гіллям.

                                                                              В. Крищенко

Здавна відомо, що родина – невичерпне джерело любові, щастя, успіху, добра та злагоди. Вона є берегинею традицій наших пращурів та всього розумного, світлого, вічного, що наповнює життя яскравими фарбами та позитивними емоціями.

Сім’я дає нам почуття згуртованості, учить нас співпереживанню, доброзичливості й мудрості.

В усі часи любов і повага до родини була основою народної

моралі та її найвищим законом. Мати – лагідна берегиня сім’ї,

а батько – її міцна й надійна опора.

Сім’я – це життєвий осередок, що приводить людину в цей

світ, плекає найвищу цінність людства – дітей, цвіт нації, майбутнє

народу, завдяки яким кожен батько й мати мають реальну

можливість повторити та продовжити себе у своїх нащадках.

Темі родини, родинних відносин присвячено дуже багато художніх творів українських та зарубіжних авторів.

Представляємо вашій увазі цікавий огляд-замальовку «Сім’я на сторінках художніх творів».

 

Тютюнник Г.М. "Три зозулі з поклоном"

Персонажі творів Григора Тютюнника  — прості люди, на долю яких випало жити у повоєнні роки ХХ століття. У буденних реаліях життя письменник уміє побачити їхню глибинну сутність, характерну ознаку часу, долю людини, родини. Він любить тих людей, про яких пише; написане ним — завжди вистраждане до глибини душі. Тому кожне його оповідання, новела чи повість сприймаються як сповідь. Добірна і точна мова персонажів, за нею можна безпомилково визначити характер, моральне обличчя, а нерідко і професію того, хто говорить. Читача зворушують у його творах правдивість, щирість, самобутній характер оповіді, але найбільше — самовідданість і милосердя людської душі.

 

Микола Гоголь. "Тарас Бульба"

Головними героями повісті “Тарас Бульба” Миколи Гоголя (1809—1852) є мужні козаки, сповнені патріотичного запалу, відчайдушної сміливості й готовності до самозречення у боротьбі за свободу рідного краю. Автор описує спосіб життя батька і синів, побут, закони та взаємовідносини у козацькому таборі, а також порушує проблеми вірності й зради, адже людина завжди стоїть перед вибором і сама творить своє майбутнє. Повість перекладено майже всіма європейськими мовами, за нею знято низку кінострічок, на основі її сюжету поставлено опери й балети.

 

Косинка Г. "Мати"  

Новела «Мати» є однією з найвидатніших творів Григорія Косинки

В центрі сюжету знаходиться українська родина, де трапилося лихо – помирає мати. Батько і діти безпорадно спостерігають, як руйнується їхня маленька родина, основою якої була мати. Але вони не бажають сидіти склавши руки й миритися з цим, намагаючись врятувати її. Старший син збирається привезти лікаря, для чого від’їжджає в дуже небезпечну подорож до сусіднього села.

Шлях до Сусідньої Зеленогаївки може здатися вічністю, коли усі думки про вмираючу мати, а сам шлях пролягає через польсько-більшовистський фронт. Автор підкреслює, як мало важить для селянина великі політичні ігри, на відміну від того, що найсвятіше для кожного українця – його сім'я.

 

Стельмах М. "Щедрий вечір"

Повість Михайла Стельмаха "Щедрий вечір" ― один з найоптимістичніших та життєстверджуючих творів письменника. У ній автор розповідає про свою родину ,своє дитинство, яке пройшло за років Жовтневої революції та громадянської війни.  Життя України в двадцяті роки було непростим, скрути зазнавали дорослі й діти. Але дитяча пам'ять головного героя всотує тільки найяскравіші, найщасливіші епізоди життя. Як каже Стельмах від імені Михайлика: "...і хороше, і дивно, і радісно стає мені, малому, у цім світі, де є зорі, і тихі вогники, і щедрі вечори..."

Нечуй-Левицький І. "Кайдашева сім’я"

За словами І. Франка, повість “Кайдашева сім’я” належить до “найкращих оздоб українського письменства”. З великою художньою силою І. Нечуй-Левицький на прикладі однієї сім’ї змалював український національний колорит. Перед читачем постає низка яскравих персонажів: забобонний Кайдаш, чванлива й пихата Кайдашиха, бриклива Мотря, понурий Карпо, доброзичливі Лаврін та Мелашка. Книга зачаровує непідробним гумором, веселими й дотепними діалогами, чудовими пейзажами та сценами щирого кохання.