Стежками пам’яті Григора Тютюнника

Бібліотрансформер

До 90-річчя від дня народження письменника

        5 грудня 1931 року в cелі Шилівка Зіньківського району, що на Полтавщині, народився український письменник-прозаїк, перекладач, представник покоління шістдесятників Григір Тютюнник. Літературне ім’я письменник обрав, щоб відрізнятися від старшого брата Григорія Тютюнника. Григорій-молодший вирішив торувати власний шлях у літературі й почав підписуватися Григором.

       З шестирічного віку Григір виховувався в родині свого дядька Филимона Васильовича на Луганщині. Згодом дядько пішов на фронт, а одинадцятирічний хлопчик, рятуючись від голоду, пішки пішов окупованою територією до рідного села на Полтавщині. Згодом туди приїхала і тітка з грудною сестричкою, жили у селі, доки не згоріла хата. Закінчивши п’ятий клас Григір іде до ремесляного училища, що в місті Зінькові, де мав одяг і сімсот грамів хліба, що і спасало їх із матусею від голоду. У 1951–1955 роках Григір служив радистом на Тихоокеанському флоті. Після демобілізації він працював токарем в залізничному депо на Луганщині. А далі щасливі п’ять років навчання в університеті на філологічному факультеті. Перша його книжка «Зав'язь» вийшла 1966 року . Вона була однією з тих книжок, які засвідчили новий злет української прози і зробили популярним ім´я Тютюнника. Журнал «Дружба народов» відзначив оповідання Григора Тютюнника як кращі в своїх публікаціях 1967 року.

           Григір Тютюнник цікавився кінематографом. Він працював у сценарній майстерні Київської кіностудії ім. О. Довженка. Там створив літературний сценарій за романом брата "Вир".

         У Таллінні вийшла збірка його оповідань естонською мовою. У журналі «Сельская молодежь» 1979 року повідомлялось, що його нагороджено медаллю «Золоте перо» − за багаторічну творчу співпрацю. Також у цей період виходять друком збірки «Батьківські пороги», «Крайнебо»(1972, 1975), «Отчие пороги» (Москва, 1975), «Коріння» (Київ, 1978).

              Творча спадщина Григора Тютюнника невелика за обсягом − уміщується в одному томі на 600 сторінок. Це близько сорока новел, п’ять повістей, ряд нарисів, статей та спогадів. Однак цінність літературної творчості була надзвичайно високою. Хто ж вони, герої творів Григора Тютюнника? Передусім це його земляки – велика хліборобська родина, корінні землероби. Ось, приміром сторож розсадника Данило Коряк з оповідання «Деревій»;  «… чоловік худий, цибатий, плоскогрудий, але широкий у кості – сорочка на його плечах розіп’ята, мовби кроляча шкура на граблиці…» Кілька мимохідь кинутих штрихів – і вже перед тобою жива людина! У своїх творах Тютюнник завжди працював над почуттями. У щоденнику писав: "Ніколи не працював над темою. Завжди працюю над почуттями, що живуть навколо мене і в мені".

Григір Тютюнник мав дружину Людмилу та двох синів Василя та Мишка, названого на честь свого діда

          Найголовнішим болем письменника було сучасне село. Він одним із перших помітив факт, що держава буквально вимітала з сіл молодь, заманювала її на цілину чи в шахти, пропонуючи найчорнішу роботу. Не кожному із тих , хто пише, вдається здобути визнання сучасників. Григір Тютюнник приніс свої твори до читачів своїх чесно, надовго, його творами зачитуються і зараз.

          Художній світ Григора Тютюнника – це і світ живого народного слова. І авторова літературна мова, діалоги напрочуд життєві. Так само органічно почуваються в цій мові давні, чи осучаснені народні, влучні й дотепні гумористичні вислови, «І наш Хомка хліб комка». Описує нелегке становлення молодої людини, вибір свого шляху, як у творі « Вогник далеко в степу». Тут людські конфлікти й напружені колізії не руйнують загального пафосу зростання людини, зокрема ремісника Павла, гарантування її світогляду на тривкій народній національній основі.

            6 березня 1980 року  трагічно помирає наш земляк Григір Тютюнник, та по собі він залишив спадщину – свої твори, які читаються в сімейному колі та перевидаються, вивчаютьсся в школах.

        1989 року його творчість була посмертно відзначена Державною премією імені Шевченка. Пам’ять про нашого земляка  Григора Тютюнника житиме  довго і його творчістю захоплюватиметься не одне покоління, бо писав він про народ, про земляків , хліборобів і просто про життя.