Вишиванковий світ Зіньківщини

Традиційно в третій четвер травня українці по всьому світу відзначають День вишиванки – День національної єдності та культурного відродження українського народу. Свято, яке покликане зберігати й популяризувати споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого українського одягу. Більшість українців цього дня вдягають вишиванки, йдучи на роботу, навчання та просто на прогулянки, тим самим символізуючи  єднання великого почуття поваги і любові до українських національних традицій, до України, один до одного! Це свято краси та національної згуртованості. Для кожного українця вишиванка споконвіку була оберегом, могутнім символом благополучча в родині. Кожен вишитий орнамент символізував добро та щасливе життя, розповідав про історію роду. Український День вишиванки підтримують у більш як 50 країнах світу, вдягаючи яскраві блузи та сорочки. Вишиванка - це національна святинея, символ нескореності, свободи та солідарності.

 

Перегляд літератури "Розцвіли наче маки червоні в українських жінок рушники"

Вирі́зування — техніка прозорого білого шитва, що творить геометричні орнаменти, які складаються із вирізаних (порожніх та заповнених заплутками) квадратиків. Характерна для Полтавщини, Вирізуванням традиційно вишивали на конопляних домотканих полотнах.  Нитки використовували доморобні вибілені або небілені, а також фарбовані природними барвниками (наприклад дубовою корою). На Зіньківщині  вирізування виконували синіми нитками.
Для виконання вирізування також необхідні маленькі гострі ножиці. До початку XX століття українські селянки не мали в господарстві потрібної якості ножиць, тож для підрізання ниток користувались добре нагостреним ножем: набирали на голку потрібне число ниток і відрізали їх згори ножем.
Мотиви вишивки вирізуванням — східчасті геометричні фігури: ромби, трикутники, «восьмиріжки», свасті, східчасті паралелограми та ламані. Вирізувані елементи називали по кількості вирізаних квадратиків у фігурі. Так, вишивка з ромбами називалася вирізуванням по-одному, по-п'ятеро, по-тринадцятеро. Інші варіанти народних назв вирізуваних узорів походили від зорових асоціацій: «книшкове», «хрещове», «косе з клинцями», «орлове», «рогатеньке».
Вирізувані елементи могли бути розкидані по рукавам вишитих сорочок або ж їх компонували у стрічкові композиції і розміщували на уставках, під ними, а також на подолах жіночих і манішках чоловічих сорочок. Вирізування поєднувалось із лиштвою, хрестиком, ретязем в обвідках.

Першим етапом у вирізуванні є обробка майбутнього елемента вишивки по периметру швом «качалочка» з хрестиками в місцях повороту. Починають з кута фігури, де вишивають хрестик обраної чисниці (традиційно 3х3 нитки, для сипких полотен варто робити принаймні 4х4 нитки). Далі обходять візерунок по колу за годинниковою стрілкою. Якщо потрібно обробити горизонтальну сторону елемента, то виводять голку збоку хрестика і виконую 4 (у випадку чисниці на 3, загалом на 1 більше ніж чисниця) вертикальні стібки «качалочки» на кількість ниток, що рівна чисниці, а далі наступний хрестик. Для обробки вертикальної сторони виводять голку вгорі або внизу хрестика (по малюнку) і виконують горизонтальні стібки «качалочки». Обходячи периметр візерунку, варто слідкувати, щоб хрестики завжди розміщувались один напроти одного. Це дасть змогу уникнути помилок.

Після виконання контуру елемента по-під ним підрізають нитки. Обрізати слід ті, що знаходяться між стібками «качалочки». Нитки, охоплені хрестиками залишають. Вирізуючи, слід бути дуже акуратними, аби не зачепити зайвих ниток полотна і ниток качалочкового контуру.
Далі обрізані нитки висмикують. Утворюється сітка. Її щільно обкручують, починаючи від хрестика-кутика. На перетині горизонтальних і вертикальних ліній сітки роблять хрестик і змінюють напрям обкручування на 90°. Де потрібно виконують «заплутку». «Заплутки» у полтавському вирізуванні розміщуються в шаховому порядку всередині візерунку; ніколи їх не вміщують у вершинах фігури. Лише в рідкісних випадках можливе розташування «заплуток» біля периметру узору (наприклад, в обрізаних формах — трикутниках — половинах ромбів), зазвичай же цього не відбувається. Можливі види «заплуток» — «ляхівка», «віконце», «настилинкою», а також «гречкою», «настилом в обидва боки».
Побутує також вишивка, візуально схожа на вирізування, де ниток не обрізають. Натомість внутрішній контур виконують так само, як зовнішній — «качалочкою» з хрестиками, а квадратики, які мали бути вирізані, заповнюють ниткою чорної барви у техніках хрестик, лиштва або штапівка. Така вишивка називається «сліпим вирізуванням» або «обманкою».
Сліпе вирізування вишивали на своєму одязі старші жінки Зіньківщини.